Динаміка формування самосвідомості у дітей від 0 до 17 років

Основні аспекти розвитку самосвідомості людини. Становлення самосвідомості в онтогенезі. Структура самосвідомості та її загальні функції. Особливості формування самосвідомості в дошкільному віці, у дітей молодшого шкільного віку та в юнацькому віці.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ПРОБЛЕМА САМОСВІДОМОСТІ В ПСИХОЛОГІЇ

1.1 Основні аспекти розвитку самосвідомості людини

1.2 Становлення самосвідомості в онтогенезі

1.3 Структура самосвідомості та її функції

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ САМОСВІДОМОСТІ У ДІТЕЙ РІЗНОГО ВІКУ

2.1 Особливості формування самосвідомості в дошкільному віці

2.2 Особливості формування самосвідомості у дітей молодшого шкільного віку

2.3 Особливості самосвідомості в юнацькому віці.

РОЗДІЛ ІІІ. МЕТОДИКИ ДІАГНОСТИКИ ФОРМУВАННЯ САМОСВІДОМОСТІ ДІТЕЙ РІЗНОГО ВІКУ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. Об'єкт психолого-педагогічного процесу спрямований на самосвідомість дитини на сучасному етапі розвитку психологічної науки в нашій країні. Однією з найбільш актуальних є проблема розвитку самосвідомості як найважливішого складового компоненту особистості. У психологічній літературі показано, що, будучи “ядром особистості”, самосвідомість впливає на всі сторони життєдіяльності людини.

Проблемі самосвідомості присвячено чимало досліджень у вітчизняній та зарубіжній психології. У роботах таких дослідників як І.С. Кін, К. Роджерс, Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, Л.С. Виготський, А.Н. Леонтьев, С.Л. Рубінштейн, В.В. Столін, П.Р. Чамата, І.І. Чеснокова й ін., проаналізоване питання про предметний зміст і становлення самосвідомості в контексті загальної проблеми розвитку особистості, розкриваються різні аспекти становлення самосвідомості, її розвитку. Було встановлено, що на формування особистості і її самосвідомість вирішальний вплив здійснюють соціальні, психічні й фізіологічні умови й фактори.

Об'єкт дослідження: психолого-педагогічний процес спрямований на розвиток самосвідомості дітей від 0 до 17 років.

Предмет дослідження: прийоми й методи, що формують розвиток самосвідомості дітей від 0 до 17 років.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати специфіку розвитку самосвідомості дітей від 0 до 17 років.

Гіпотеза дослідження: запропоновані методи й прийоми будуть сприяти розвитку самосвідомості дітей від 0 до 17 років, якщо:

а) буде регулярно проводитися діагностика розвитку самосвідомості дітей від 0 до 17 років;

б) будуть ураховуватися індивідуальні, вікові, психологічні особливості дітей;

в) буде розроблений зміст і різноманітні методи, прийоми роботи з дітьми;

г) буде об'єднана робота батьків, вихователів і вчителів.

Завдання дослідження:

1. Аналіз літератури, присвяченій проблемі особистісного розвитку дітей від 0 до 17 років.

2. Теоретичний аналіз теорій розвитку самосвідомості (а саме розвитку емоційних і когнітивного його компонентів).

3. Підбор методів, що виявляють структуру самосвідомості в дітей різного віку.

4. Аналіз структури самопізнання в дітей з високим і нормальним рівнем розумового розвитку.

У дослідженні будуть використані наступні методи:

- теоретичний - аналіз, синтез, конкретизація, порівняння, узагальнення;

- емпіричний - методики: "Самоопис"; "Малюнок людини"; модифікована методика "Три бажання"; "Ранжування"; "Сходи" (модифікація методики В.Г.Щур); "Ситуації".

РОЗДІЛ І. ПРОБЛЕМА САМОСВІДОМОСТІ В ПСИХОЛОГІЇ

1.1 Основні аспекти розвитку самосвідомості людини

З погляду психології, людське Я - це вище й складніше інтегральне утворення в духовному світі людини, це динамічна система всіх свідомих психічних процесів, що здійснюються. Я - і свідомість, і самосвідомість як ціле. Це якийсь морально психологічний, характерологічний і світоглядний стрижень особистості.

Е.В. Шорохова так визначає "Я": "Під поняттям Я мається на увазі особистість, освітлена світлом своєї самосвідомості, тобто така особистість, якою сама вона знає, сприймає й почуває себе" [29, c. 12].

Я - це регулятивний принцип психічного життя, самоконтролююча сила; це все, чим ми є й для світу, і для інших людей у своїй сутності й, насамперед для самих себе у своїй самосвідомості, самооцінці й самопізнанні. Я припускає знання й відношення до об'єктивної реальності, і постійне відчуття в ній самого себе.

Предметом власне психологічних концепцій проблема Я, самосвідомості стає лише в другій половині 19 століття.

Підхід до вирішення психологічних питань і проблема самосвідомості, а також використання можливих методів завжди перебували в безпосередній залежності від загальфілософської позиції, якою визначається та або інша психологічна концепція [28, c. 54].

Психологічні школи, що спочатку звернулися до аналізу самосвідомості, методологічно були пов'язані із суб'єктивно-ідеалістичною філософією, а також з декартовим інтроспективним підходом до проблеми свідомості. Те, що ми зараз називаємо свідомістю, Декарт визначав як: "все те, що відбувається в нас таким чином, що ми сприймаємо його безпосередньо самі собою" [29, c. 12].

Відповідно до принципу безпосередності психічного, свідомість "направляється" не на об'єктивний світ, а на саму себе, тобто вона виступає як інтроспекція. Таке замикання свідомості в самій собі, зведення його до самосвідомості означає відрив психічного від об'єктивного буття й самого суб'єкта. Цей вихідний принцип безпосередності психічного - насамперед у вигляді локкової рефлексії - проходить через всю історію наступної емпіричної психології й певною мірою зберігає свій вплив і в цей час.

Згідно декартово-локкової концепції, наявність психічного збігається з його усвідомленістю: психічне ототожнюється зі свідомістю; свідомість - із самосвідомістю. Аналіз самосвідомості в концепціях, заснованих на принципі безпосередності (інтроспекціонізм), здійснюється тільки в рамках самої ж самосвідомості (з нього цей аналіз починається, ним же, як кінцевим результатом він і завершується).

З погляду інтроспекціонізму, єдино можливим методом розкриття сутності самосвідомості є інтроспекція [28, c. 55].

Сучасна психологічна наука за рубежем постійно наштовхується на ті ж проблеми свідомості й самосвідомості й часто трактує їх у дусі, близькому до класичного інтроспекціонізму.

Це, по-перше, новітня екзистенціалістська, або гуманістична психологія. На перший план тут висувається саме проблема "справжнього" Я, самості, що виступають насамперед у самосвідомості.

Деякі притягнення суб'єктивно-ідеалістичного підходу до дослідження самосвідомості (правда, уже далекі від свого класичного вираження) зустрічаються й у ряді інших теорій західних психологів. Наприклад, у теорії самоактуалізації (А. Маслоу, О. Ренк, К. Гольдштейн), що виходить із твердження про споконвічне прагнення особистості актуалізувати в собі спадкоємні схильності.

Ступінь самоактуалізації особистості визначає й особливості знання себе, своїх цілей, прагнень. І вже від знання себе залежить більш-менш адекватне сприйняття світу й інших людей [29, c. 13].

З розглянутого сучасного стану проблеми самосвідомості в західній психології стає помітна тенденція перебільшення чисто внутрішніх уроджених факторів у розвитку самосвідомості й недооцінювання обумовленості його соціальними впливами й власною практичною діяльністю, у якій формується й проявляється самосвідомість.

Одна з перших спроб виділити соціальний фактор в усвідомленні особистістю себе належить У.Джемсу. У числі складових елементів особистості Джемс виділяє соціальне Я (поряд з Я-фізичним і Я-духовним). Соціальне Я множинне й залежить від кількості груп, думка яких важлива для особистості:

"Я незабаром привчаюся бачити в дзеркалі чужих страстей відбиття моїх власних і починаю мислити про них зовсім інакше, ніч відчувати" [16, c. 40].

Тут Джемс відзначає істотну сторону становлення знання людини про саму себе, а саме те, що розвиток знання про себе завжди залежить від пізнання нею психологічних особливостей іншого.

Значний крок уперед у переосмисленні природи самосвідомості був зроблений П. Жане. Вихідний принцип його концепції полягає у визнанні того факту, що психіка обумовлена процесом соціальної взаємодії.

Жане не звертається спеціально до розгляду самого феномена на самосвідомості, але його підхід до самосвідомості як істотній властивості особистості, формованій у системі складних соціальних зв'язків, зіграв значну роль в подальшому розвитку матеріалістичних уявлень про природу самосвідомості.

Ідеї П. Жане про соціальну детермінацію самосвідомості розвиває у своїй соціально-психологічній концепції Д. Мід. Для нього, як і для Жане, процес спільної діяльності визначає розвиток самосвідомості. У взаємодії з іншими людьми кожна людина стає для себе об'єктом пізнання. Пізнання себе здійснюється не прямо, а опосередковано, через відносини до даного індивіда окремих членів групи, до якої він належить, або через генералізоване відношення всієї групи.

Д. Мід вважає джерелом формування самосвідомості дитячі ігри (а саме гру за правилами). У такій грі істотно те, що в ній дитина опановує власну поведінку, у неї складається елементарне уявлення про саму себе, про свої можливості, окремі психологічні якості. Звичайно, на даній стад...