Вплив професійного вигорання на правоохоронців

Аналіз причин формування синдрому психічного вигорання. Професійне вигорання в контексті психологічного опору. Профілактика морально–професійної деформації правоохоронців. Аналіз та інтерпретація результатів вивчення професійного вигорання правоохоронців.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Дипломна робота

Вплив професійного вигорання на правоохоронців

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Професійне вигорання, як предмет наукового дослідження

1.1 Синдром емоційного вигорання: погляд на проблему

1.2 Аналіз причин формування синдрому психічного вигорання

1.3 Професійне вигорання та професійна деформація

1.4 Професійне вигорання в контексті психологічного опору

1.5 Профілактика морально - професійної деформації правоохоронців

РОЗДІЛ ІІ. Аналіз результатів дослідження професійного вигорання правоохоронців

2.1 Опис методик дослідження

2.2 Аналіз та інтерпретація результатів вивчення професійного вигорання правоохоронців

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

Вступ

психічний вигорання професійний деформація

Актуальність дослідження. В умовах соціально-економічних змін, характерних для сучасного суспільства, проблема дослідження синдрому «професійного вигорання», особливо, для соціальних професій, стала досить актуальною. Це пов'язано з тим, що професійна діяльність представників даного типу професій, до якого відносять і працівників правоохоронних органів , характеризується підвищеним емоційним та комунікативним перевантаженням.

Аналіз наукової літератури свідчить, що в дослідженнях синдрому «професійного вигорання» брали участь соціальні представники, вчителі, військові, пожежники, студенти, лікарі, тощо; існують окремі методики та діагностичні процедури, які дозволяють діагностувати рівні професійного вигорання. Що ж стосується розробок діагностичного інструментарію для дослідження психологічних особливостей професійної діяльності та психологічних чинників даного синдрому, то наскільки нам відомо, вони практично відсутні у вітчизняній літературі.

У сучасній психології вивчення професійної діяльності людини займає одне з центральних місць. Провідним чинником становлення особистості спеціаліста виступає саме професійна діяльність. Безумовно, питанням взаємозв'язку в індивідуальному розвитку особистості професійної діяльності та особистісних особливостей спеціаліста приділялася значна увага (С.Д.Максименко, 1996; Е.А.Климов, 1996; А.К.Маркова, 1996).

Як і всякий інший процес, трудова діяльність поряд із позитивним ефектом (входження в суспільство, освоєння та відтворення його матеріальних і духовних цінностей та ін.) може привести і до негативних явищ. Одним із них є професійна деформація. Причому виникнення та розвиток цього процесу є зовсім не обов'язковим наслідком дії на спеціаліста конкретних умов праці. Іншими словами, це не обов'язкова, але цілком можлива ціна за надмірну спеціалізацію, за максимальний рівень вимог до себе, за фанатичне захоплення професійною діяльністю.

Вважається, що професійна деформація людини як особистості являє собою комплекс специфічних, взаємодіючих змін у особистісній структурі, що виникають внаслідок ряду умов, які пов'язані з трудовою діяльністю.

Ураховуючи особливі умови праці працівників органів внутрішніх справ (часті ситуації із непередбаченим наслідком, спілкування з асоціальними елементами, ризик травмування або поранення, психічні та фізичні перевантаження та ін.), цілком логічно припустити, що у цьому виді діяльності професійна деформація буде розвиватися особливо інтенсивно та масштабно.

Отже, прояви професійної деформації у правоохоронній системі дуже небезпечні як для суспільства, так і для самої системи і врешті для самого працівника.

Працівники органів внутрішніх справ відносяться до силової системи держави - це люди, які мають у руках зброю, вони в першу чергу повинні відчувати можливість, складність і необхідність припинення порушень закону, при цьому самі вони не мають права переступити за межі дозволеного.

У зв'язку із вищевикладеним проблема професійної деформації працівників ОВС вельми актуальна, тому з нею пов'язана ефективність додержання законності в суспільстві, а через те й надійність усієї правоохоронної системи в цілому.

Аналіз наукової літератури засвідчує, що дослідження проблеми професійної деформації працівників міліції проводилися у різних аспектах (Н.Л.Гранат, 1993; В.С.Медведєв, 1996, 1999; Е.В.Кин, 1999; О.А.Мартиненко, 1999). Проте єдиної думки щодо природи цього явища ще не вироблено.

Вважається, що професійна деформація - це результат появи та розвитку жорстких професійних стереотипів, перенесення професійної ролі у сферу позаслужбових стосунків або впливу специфіки службової діяльності (В.С.Медведєв, 1996; С.Е.Пиняева, 1997). Деякі дослідники вважають, що професійна деформація є результатом невідповідності людини суспільній професійній нормі.

Відкритими також залишилися питання, які пов'язані з проблемою об'єктивної й якісної діагностики цього феномена. Крім того, у літературі не представлені уявлення щодо наявності відмінностей у проявах професійної деформації у працівників різних служб органів внутрішніх справ.

Безумовно, пошук ефективних методів виявлення професійної деформації, розкриття передумов її розвитку, а також корекція та особливо профілактика цього процесу багато в чому обумовлять успішність виконання своїх службових обов'язків і правомірність дій працівників міліції.

Предмет дослідження: процес впливу професійного вигорання на правоохоронців.

Мета дослідження: дослідити вплив професійного вигорання на правоохоронців.

Об'єкт дослідження: професійне вигорання.

Завдання:

1.Розкрити зміст причин формування синдрому психічного вигорання.

2. Визначити вплив професійних деформацій на особистість правоохоронця.

3. Розкрити методи профілактики морально - професійної деформації правоохоронців.

Розділ I. Професійне вигорання, як предмет наукового дослідження

1.1 Синдром емоційного вигорання: погляд на проблему

Ще в 1970-ті роки ХХ століття було виведено поняття «синдром емоційного вигорання». Перш за все це поняття характерно для представників професій типу «людина - людина», які змушені постійно спілкуватися з іншими людьми, при чому не за власним вибором.

Декілька десятиліть назад К. Маслач дала різке формулювання: «Згорання - плата за співчуття». Звідси і пішла порада не брати на себе чужих проблем, не розчинятися в чужому «я», приділяти більше уваги своєму внутрішньому світу, не ставати рабом своїх обов'язків, усіляко уникати моногонії, не шукати у роботі порятунку від власних проблем, на кінець (і це беззаперечно) - просто спокійно виспатися.

Г.Л. Станкевич зауважує, що саме через високі вимоги, які ставляться до комунікативної компетентності психолога, а також через труднощі «приймаючого», «безумовного» спілкування, виникає проблеми особистісної захищеності психолога - одне із актуальних питань професійної екології. Можливо, саме застереження, які виникають у зв'язку з цим, змушують психотерапевтів триматися за панцир свого професіоналізму, що дозволяє йому залишатися закритим і відгородженим у взаємодії з пацієнтом. Але нічого так не оголює, як прагнення бути закритим. Саме в професійній закритості ховається загроза дисоціативності переживань, яка може служити деформуючим фактором у професії. Ігнорування власних невирішених проблем живить міф про те, компетентні психотерапевти можуть і повинні ефективно працювати з будь-якими пацієнтами в будь-який час і при будь-яких обставинах.

Синдром емоційного вигорання описується як специфічний вид професійної деформації людей, які працюють в тісному контакті з пацієнтами при наданні професійної допомоги. Термін «burnout» («емоційне вигорання») був запропонований американським психіатром Фроуденбергером у 1974, яким він характеризував психологічний стан здорових людей , які знаходяться в інтенсивному і тісному спілкуванні з пацієнтами (клієнтами) і емоційно навантаженій атмосфері при здійсненні професійної допомоги. Соціальний психолог К. Маслач визначила цей стан як синдром фізичного і емоційного виснаження, включаючи розвиток негативної самооцінки, негативного ставлення до роботи, втрату розуміння і співчуття у відношенні до клієнтів чи пацієнтів. Спершу під поняттям синдром емоційного вигорання розуміли стан виснаження з почуттям власної непотрібності. Пізніше симптоматика даного синдрому значно розширилась за рахунок психосоматичного компоненту. Дослідники все більше пов'язували синдром з психосоматичним самопочуттям, відносили його до стану перед хвороби. В Міжнародній класифікації хвороб (МКХ - 10) синдром емоційного вигорання належить до рубрики Z73 - «Стрес, пов'язаний з труднощами підтримки нормального способу життя».

Як пише ряд авторів, існує дуже багато визначень «burnout», але Фроуденбергер говорить, що професійне вигорання «є виснаженням енергії у професі...