Адаптація до нового культурного середовища
Краткое сожержание материала:
Размещено на
Размещено на
Вступ
Актуальність роботи. Проблема адаптації людини вже тривалий час належить до числа фундаментальних в багатьох областях наукового знання. Адаптація є однією з цілком реальних способів збереження життєздатності людини не тільки в сучасному стрімко мінливому світі, але й у майбутньому.
Включення адаптації до кола важливих проблем визначається як реальними вимогами життя, так і логікою розвитку наукових знань. Сучасна соціальна наука, активно і масштабно включилася у вирішення актуальних для суспільства завдань, стикається з необхідністю осмислення змін поведінки людини. Розкриття механізмів адаптації дає ключ до розуміння нових форм відносин людини із суспільством, природою і з самим собою, до прогнозування динаміки поведінки.
Сьогодні розібратися по суті адаптації, побачити її унікальність серед інших способів існування людини досить складно. Труднощі виникають, перш за все, у зв'язку з відсутністю загальних орієнтирів для опису і пояснення адаптаційних процесів.
Реформування системи освіти, котре нині відбувається в Україні, висунуло на порядок денний питання подальшої наукової розробки теоретичних і прикладних аспектів проблеми оптимізації соціально-психологічного клімату в колективі студентської молоді.
Різні аспекти проблеми оптимізації соціально-культурного клімату в колективі були предметом вивчення як вітчизняних, так і зарубіжних вчених (Ф. Олександр, Р. Бенедикт, Дж. Даллард, М. Мід, Н. Міллер, Р. Сірс, Т. Френч, та ін.). Ціла низка досліджень присвячена дослідженню клімату у колективі студентів-першокурсників (І. Варвара, М. Левченко, О. Мороз, Г. Панченко, В. Семиченко та ін.). Вчені наголошують на важливості дослідження даної проблеми, підкреслюючи при цьому, що прогрес оптимізації соціально-психологічного та культурного клімату в колективі неможливо виключити ні з процесів соціалізації і виховання, ні з життя взагалі, оскільки це «багатофакторний та багатовимірний процес входження особистості у нове соціальне оточення з метою спільної діяльності у напрямку прогресивної зміни як особистості, так і середовища» (О. Мороз).
Мета: виявити особливості адаптації дітей-дошкільнят до нового культурного середовища.
Об'єкт: адаптації дітей-дошкільнят до нового культурного середовища.
Предмет: процес адаптації дітей до умов нового дошкільного навчального закладу.
У відповідності з метою курсової роботи вирішувались наступні завдання:
1. Узагальнити уявлення про адаптацію як унікальної форми взаємодії людини зі змінною культурного середовища.
2. Розкрити зміст поняття «культурне середовище».
3. Виявити стратегію соціальної адаптації, що забезпечує життєздатність в умовах, що змінюються існування.
1. Соціальна адаптація, як механізм соціалізації особистості
1.1 Визначення поняття «культурне середовище». Відмінності між поняттями «культура» і «культурне середовище»
культура лінгвістичний іншомовний адаптація
Історія формування поняття культури пов'язана перш за все з його етимологією. Появі цього слова в різних європейських мовах безпосередньо передувало латинське cultur, що походило від colere. Останнє мало безліч значень: населяти, культивувати, протегувати, поклонятися, почитати і т.д. Деякі з них з часом утворили самостійні терміни (культ, колонія і ін.).
У всіх випадках раннього вживання слово cultur означало процес культивування, вирощування чого-небудь (зазвичай тварин і рослин). Відомо, що у філософію термін «культура» ввів Цицерон, спираючись на загальновживане тоді значення. Але він застосовував його і до виховання людського розуму: у «Туськуланськіх бесідах» (45 р. до н.е.) зустрічається вираз «обробіток культури розуму (духу) і є філософія» [4,86].
Можна припустити, що подальша еволюція була пов'язана з перенесенням уявлень про обробіток чого-небудь з природних процесів на людський розвиток, при цьому агрикультурний, сільськогосподарський його сенс довгий час зберігався. Так, ще на початку XVII століття Френсис Бекон говорив про «культуру і добриво розумів». Пізніше метафора стає все більш звичною, поки такі поняття, як культура розуму, не втратили переносний сенс і стали уживатися безпосередньо. Вже в середні віки розповсюджується комплекс значень цього слова, згідно яким воно асоціювалося перш за все з міським устроєм життя, а пізніше, в епоху Відродження, «культурність» починають розглядати як освіченість, відповідність гуманістичним ідеалам епохи. Слово «культура», що відноситься до конкретних процесів, стало все частіше використовуватися при характеристиці процесів розвитку і вдосконалення взагалі, що з'явилося універсалізацією терміну.
З цієї миті, як припускає відомий американський мовознавець Р. Уїльямс, і почалася складна і багатообразна історія сучасного поняття «культура». [16,99]
У науковий оборот термін був введений в епоху Освіти, коли він набуває самостійного наукового значення.
У цей період людина творить нові умови свого існування, активно впливаючи на природне середовище, вперше усвідомлюючи себе силою, здатною не тільки протистояти природі, але і перетворювати її. Багато мислителів нової епохи задаються питанням про суть цій створеній на противагу «натурі» середовища людського існування, «другої природи», часом вкладаючи відповідний сенс в термін «культура». У даному понятті була зафіксована, по-перше, область дійсності, детермінована не природною необхідністю, не божественним визначенням, а діяльністю людини як самостійної і вільної істоти, де людина предстає не як творене, а як істота, що творить. І, по-друге, «культура» стала позначати міру досконалості суспільної людини, рівень його соціалізації, ступінь вихованості, обізнаності, утвореної. [12,234]
Проаналізувавши літературу по даній проблематиці, можна зробити висновок, що такі поняття як «культура» і «культурне середовище» далеко не завжди розрізняються в літературі. Часто визначення культури співпадає з визначенням культурного середовища. У «Великому психологічному словнику» [2,98] дається наступне визначення культури:
КУЛЬТУРА (англ. culture) - цінності, норми і продукти матеріального виробництва, характерні для даного суспільства. Культура - одна з найбільш характерних властивостей, властиве будь-якому стійкому об'єднанню людей (Э. Гидденс). Синоніми (неповні): культурний досвід, суспільно-історичний досвід, соціальна спадковість. Кращим з них залишається класичне, квазі-формальне визначення Э. Тайлора: культура складається в своєму цілому із знання, вірувань, мистецтва, моральності, законів, звичаїв і деяких інших здібностей і звичок, засвоєних людиною як членом суспільства. [2,65]
Під терміном «культура» сучасна філософія розуміє характеристику, перш за все людського суспільства; культура не успадковується біологічно, але припускає навчання, вона є суб'єктно-особистістним вимірюванням історичного процесу, його творчим початком. [1,346]
На мій погляд культурне середовище - це поняття вужче, ніж культура. У одній і тій же культурі, яку створює суспільство, можуть бути різні культурні середовища (субкультури), які по-різному впливають на розвиток людини, його особи, індивідуальності. Протягом свого життя людина проходить різні суспільні інститути, в кожному з яких може бути своє культурне середовище, що відрізняється від середовища його сім'ї, найближчого оточення. Студент, що приїхав навчатися в місто, з сільської місцевості потрапляє в абсолютно інше культурне середовище, ніж те, в якому він до цих пір жив. І це накладає свій відбиток на його розвиток. Крім того, потрапивши в це інше культурне середовище, він вимушений проходити всі етапи соціалізації, як, втім, і дитина, що потрапляє в дитячий сад, потім в школу і т.д.
Столяров Д.Ю., Кортунов В.В приводять наступні функції культури. [12,17]
1) Cultura animi («возделывание души», Цицерон). Людинотворчість. Соціалізація. Діти-мауглі не можуть стати людьми саме тому, що спочатку позбавлені соціального спілкування.
2) Інформаційна. Передача соціального досвіду. Історична спадкоємність культури.
3) Пізнавальна. За допомогою культури чоловік пізнає світ і себе в ньому.
4) Нормативна. Усвідомлення того, що людина знаходиться усередині культури, приводить і до розуміння існування певних культурних заборон, норм, табу. Культура як система етичних, моральних обмежень і положень.
5) Комунікативна. Спілкування людей в часі і просторі, в конкретності і загальності.
6) Аксиологічна. Саме культура визначає цінність для людини тих або інших феноменів.
7) Адаптаційна. Пристосування до середовища існування. На зорі розвитку культури ця функція була найважливішою. В даний час вона поступово переміщається все нижче по ступеню важливості.
8) Розмежування і інтеграція людських общностей. Культура розділяє різні народи і об'єднує один народ. Культура роз'єднує людей різних субкультурних общностях і об'єднує їх в одній такій спільності.
На мій погляд ці функції властиві і культурному середовищу, тобто «культурі в культурі». Культурне середовище сім'ї, школи і т.д. виконує ті ж функції, що і культура взагалі.
1.2...
Особливості проходження адаптації студентів груп нового набору до умов навчання у ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації
Адаптація як діяльність, спрямована на засвоєння умов оточуючого середовища. Особливості і етапи здійснення психолого-педагогічного супроводу студенті...
Сучасні процеси галоутворення
Зв’язок між рослиною та галоутворювачем. Будова галів, їх еволюційна адаптація. Життєвий цикл галоутворюючих членистоногих. Значення галоутворюючих ко...
Адаптація й спадковість
У багатьох дослідженнях, присвячених проблемам екології людини й медичної географії, дивним образом залишаються за межами розгляду сама людина, її реа...
Адаптація студентів у ВНЗ
Явище адаптації у психолого-педагогічній теорії. Види соціально-психологічної адаптації та її фактори. Аспекти адаптації студентів у вищих навчальних...
Адаптація діяльності ПАТ "Концерн-Електон" до умов ринкового середовища
Суть і зміст адаптації як економічної категорії, класифікація її проблем. Задачі управління адаптацією підприємств до ринкових умов господарювання, ос...