Поведінка як джерело інформації в спілкуванні
Реферат:«Поведінка як джерело інформації в спілкуванні»Дотепер розгляд процесу соціальної перцепції обмежувався питаннями, як ми бачимо і розуміємо інших людей. Однак очевидно, що необхідно ще відповісти на запитання, як ми розуміємо їхні дії. І не тільки тому, що через свої вчинки людину краще видно, як говорив Ґете, «поведінка — це дзеркало, у якому кожний показує своє обличчя», а й тому, що тільки адекватне розуміння саме дій людини може кінець кінцем привести до успіху взаємодії з нею.«Проблем» розуміння поведінки інших людей щодня виникає безліч і, головне, ми зацікавлені в їх правильному вирішенні — від цього залежить наше розуміння інших людей, наша власна подальша поведінка і доля наших відносин з іншими.У будь-якому разі розуміння дій іншого дуже важливо для успішного спілкування з ним. І в будь-якій взаємодії ми якимось чином, навіть не вдаючись до запитань, отримуємо уявлення про те, «чому» і «навіщо» людина зробила те й те.Звичайно, іноді це вимагає спеціальних міркувань, але найчастіше вже під час сприйняття вчинків людини ми одночасно «сприймаємо» і причини цих учинків. Начебто відразу в дії людини записана і її причина. «Він зробив це тому, що...», «Вона не прийшла тому, що...» тощо.Яким чином ми бачимо джерела дій інших — їхні мотиви, наміри, цілі тощо, які механізми в соціальному сприйнятті дають нам змогу бачити причинно-наслідкові зв’язки в поведінці інших людей?Загалом кажучи, і сприйняття на основі стереотипу, і емпатичне розуміння дають нам можливість робити припущення про причини й наслідки вчинків.Стереотипізація та емпатія дають нам можливість наділити людину тими чи іншими рисами, якостями чи станами і на цій основі намагатися прогнозувати її поведінку. Так досить часто пояснюють різні дії людей, однак далеко не завжди ці пояснення можна визнати правильними.Виходить, що правильне розуміння причинно-наслідкових відносин важко досягається на основі стереотипу та емпатії.Особливо явно видно недостатність цих шляхів сприйняття, а іноді й недоречність їх, коли наша оцінка, наш висновок з «соціальної перцепції» має виражену «матеріальну» форму, тобто коли наші оцінки самі по собі в якийсь спосіб фіксуються, закріплюються та обов’язково впливають на подальші події. (Наприклад «пряме» оцінювання: у школі виставляються оцінки за урок; у ситуаціях експертного аналізу — коли журі і комісія «оцінюють» якість роботи; у суді — де виноситься вирок.)У всіх цих і подібних до них ситуаціях результат сприйняття людини, яку «оцінюють», має для неї чи для її роботи величезне значення. Звичайно, більшість з нас бажає, щоб оцінки були справедливі і безпомилкові.У соціальній психології відомо багато експериментальних досліджень, проведених в імітованих судах, коли ті, кого випробовують, виступаючи в ролі суддів, одержують для розгляду опис «злочинів» і повинні винести вирок «злочинцю». В одному з перших експериментів ті, кого випробували, розглядали випадок ненавмисного вбивства, коли п’яний водій поїхав на червоне світло і збив пішохода, який у результаті аварії помер. Разом з описом події давалася й коротка характеристика обвинувачуваного, різна для різних учасників експеримента. «Вирок» виносився, як і очікувалося, залежно від привабливості статусу «підсудного»: чим вище статус, тим м’якше вирок. Як видно, приписування якостей «різної гідності» у результаті помилки призвело в даному разі до різної оцінки ступеня винності людини.В іншому дослідженні перевірявся вплив фізичної привабливості «обвинувачуваного» на вирок «суду». Учасникам експерименту («суддям») разом з описом здійсненого вчинку пред’являлися фотографії «злочинців», що були заздалегідь оцінені як привабливі й непривабливі. Як і слід було сподіватися, фізично привабливі злочинці одержували більш м’яке покарання, ніж непривабливі. Зрозуміло, що тут ми маємо справу з наслідками «помилки зовнішніх даних».І тому ще в одному дослідженні проявився вплив передбачуваної подібності в поглядах між «суддею» і «злочинцем» на винесення оцінки винності злочинця. Учасникам експерименту — «суддям» разом з описом злочину повідомляли висловлення (у цілому консервативні) «злочинця» про Бога, про батьківщину, про статеві проблеми. Виявилося, що ті «судді», котрі дотримувалися таких самих консервативних поглядів (думки «суддів» визначили попередньо), були більш поблажливими під час винесення вироку, ніж ті, які мали інші погляди.Таким чином, наявні усі три «помилки» соціальної перцепції, розглянуті раніше.Стає зрозумілим, що соціальна перцепція не обмежується приписуванням якостей, рис і станів (з’ясуванням «яка» людина), вона обов’язково повинна включати і розуміння причин поведінки (відповіді на питання «чому?», «чого?», «навіщо?» та ін.). У процесі соціальної взаємодії людина сприймає іншу сукупно з її діями і «через» дії.Від адекватності розуміння дій та їхніх причин багато в чому залежить побудова взаємодії з іншою людиною й успішність спільної діяльності. Існує цілий напрям дослідження процесів та результатів — каузальна атрибуція (приписування причин) поведінки.Виникнення інтересу до процесів каузальної атрибуції звичайно пов’язують з працями видатного американського психолога Ф. Хайдера. Міркуючи про те, як відбувається «наївний аналіз поведінки» у будь-якої звичайної людини, Хайдер указав на вирішальну роль приписування іншому індивіду наміру зробити вчинок за умови установлення відповідальності за нього. Він вважав, що «наївне» розуміння виходить із двох припущень: люди відповідальні за свої наміри й зусилля, але меншою мірою за свої здібності, і чим сильніше чинники навколишнього середовища впливають на дію, тим меншу відповідальність несе за неї людина.У цих положеннях відзначимо два пункти, навколо яких розвивалася теорія атрибуції: 1) розбіжність навмисних і ненавмисних дій; 2) розбіжність особистісних і середовищних атрибуцій, чи питання про локалізацію причин.1. Питання про навмисність дії містить у собі питання про власне намір і питання про результати, що усвідомлюються чи передбачаються.Справді, у будь-якій ситуації дуже важливо розуміти, поводить себе людина так навмисно чи випадково, чи припускає вона можливість появи тих чи інших результатів, чи вони є для неї цілковитою несподіванкою.Це можна помітити в багатьох звичних розмовних формулах. Коли людина каже: «Я бачу, що я вас схвилював, але повірте, я зовсім не хотів цього», — вона пояснює, що її вчинок був ненавмисним. Коли ж вона говорить: «Я знаю, що говорю вам неприємні речі, але я зовсім не хочу вас скривдити і сподіваюся, що ви мене так не зрозумієте», — вона повідомляє, що результат її слів — образа співрозмовника — передбачається як можливий, але наміру образити немає.2. Що стосується розбіжності особистісних і середовищних атрибуцій, тобто приписування причин дії або людині, що є «автором» дії, або зовнішнім стосовно неї чинникам, то це питання також дуже важливе для розуміння поведінки людини.Одна справа сказати, що «він...
Другие файлы:
Баланс установи як джерело інформації про її фінансовий стан
Бухгалтерський баланс як джерело економічної інформації. Форма, структура і зміст балансу, характеристика його розділів і напрямки аналізу. Порядок ск...
Українська мова в засобах масової інформації
Мовне питання в Україні. Функціонування словникового складу української мови. Фактори, які спричиняють утворення неологізмів. Лексична система мови за...
Соціалізація і виховання особистості
Соціальна поведінка особистості і форми її формування. Соціальна установка і реальна поведінка. Конформність як прояв соціальної поведінки. Соціалізац...
Форми фінансування підприємств
Статутний капітал, як джерело фінансування підприємств. Амортизація як джерело фінансових ресурсів. Комерційні банки як джерело кредитного фінансуванн...
Психологія публічного виступу
Основні правила й принципи побудови промови. Рекомендації по завоюванню уваги аудиторії. Сутність та особливості використання парадоксального цитуванн...
