Мова та культура

Розмовне мовлення є найдавнішим стилем будь-якої національної мови, оскільки виконує функцію спілкування. Розмовним мовленням користуються люди різного віку в побуті, в неофіційному й офіційному спілкуванні, в навчальній, науковій, виробничій, суспільно-політичній та в інших сферах життя. Інтонаційною особливістю розмовного стилю є розмаїття ритміко-мелодійних варіацій, неодноманітність, що відтворює природну безпосередність мовців. На лексико-фразеологічному рівні розмовного мовлення слід відзначити велику кількість експресивних та емоційно-оцінних слів і зворотів.

Використовуються і просторічні елементи – несвідомо (при недостатньому опануванні норм літературної мови) або свідомо (як певний стилістичний засіб). З синтаксичного погляду розмовне мовлення характеризується широким використанням неповних та еліптичних речень. Розмовне мовлення здебільшого спонтанне, тобто безпосереднє, непідготовлене. Компонентами його є позамовні елементи – міміка, жести, конкретна ситуація, наявніть чи відсутність об’єкта мовлення.

З підвищенням культури, духовного рівня людей збільшується і потреба в спілкуванні. Відмінною особливістю культури спілкування є взаємний зв’язок, який припускає відгук на думки, почуття, турботи та проблеми іншої людини. Цим неначебто встановлюється потік взаємної зацікавленості, бажання зрозуміти іншу людину, розділити труднощі, увівти в її стан і відчути її проблеми як свої власні. І це стосується всіх рівнів стосунків. Різними будуть лише форми спілкування.