Теорія граничної корисності

Вивчення економічної природи теорії граничної корисності та її значення для розвитку економічної науки. Дослідження праць та поглядів представників австрійської школи політекономії. Визначення цінності товарів на базі суб'єктивних оцінок людських потреб.
Краткое сожержание материала:

Размещено на http:///

ЗМІСТ

ВСТУП

Економічна сутність теорії граничної корисності та основні принципи австрійської школи

Карл Менгер і австрійська школа

Розвиток ідей граничної корисності в працях Фрідріх фон Візера

Ейген Бем-Баверк про граничну корисність

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Найбільш вагомий внесок у розвиток теорії граничної корисності зробила австрійська школа політекономії, яка сформувалась у 70-ті роки XIX століття.

Австрійська школа - це суб'єктивно-психологічний напрямок в політекономії, що розробила, в боротьбі з теорією трудової вартості, споживчу версію ціноутворення у формі теорії граничної корисності.

Основні положення теорії граничної корисності були сформульовані у працях Карла Менгера, Ейгена Бем-Баверка та Ф. Візера.

Її теоретичними принципами були суб'єктивний ідеалізм та теорія граничної корисності. Внесок у науку і впливовість їхніх теорій ставлять цих економістів на чільне місце після класичної школи. Жодна інша група не внесла стільки нового в теорію економіки, як австрійська школа. Не випадково її ідеї набули великого поширення також в Англії, Німеччині, США, Росії та інших країнах.

Особливу увагу австрійська школа звертає на дослідження ролі споживача в процесі ціноутворення. Всі економічні явища ця школа досліджує з погляду примату сфери споживання по відношенню до сфери виробництва. Теорія суб'єктивної цінності і граничної корисності ставить цінність господарських благ, а кінець кінцем і їх ціни, в залежність від ступеня задоволення потреб людини в цих благах. Тим самим австрійська школа піднімає важливе питання про роль споживача в справі формування не тільки ринкових цін на товари, але і їх вартостей. Саме споживачі на ринку своїм вибором визначають, яка праця товаровиробників є суспільно-необхідною, а якої немає. Якщо товарів вироблене більше, ніж це необхідно для споживача, праця, що пішла на їх виготовлення, не стає суспільно-необхідною і не утворює вартості.

Відповідно до теорії граничної корисності, цінність товарів визначається їх «граничною корисністю» на базі суб'єктивних оцінок людських потреб. Гранична корисність якогось блага позначає ту користь, що приносить остання одиниця цього блага; причому останнє благо повинно задовольняти самі маловажні потреби. При цьому рідкість товару об'являється чинником вартості. Суб'єктивна вартість - це особиста оцінка товару споживачем і продавцем; об'єктивна ж цінність - це мінові пропорції, ціни, що формуються в ході конкуренції на ринку. В міру поступового насичення потреб суб'єкта корисність речі падає. Теорія граничної корисності намагається дати відповідь, як щонайкраще розподілити засоби для задоволення потреб при обмеженості ресурсів.

Ця теорія мала важливе значення для розвитку економічної науки, тому вона і є темою даної курсової роботи.

Метою курсової роботи є дослідження сутності теорії граничної корисності, дослідження праць представників даної школи, їх поглядів.

Завданням даної курсової роботи є вивчення економічної природи теорії граничної корисності, вивчення праць представників австрійської школи політекономії.

Предметом курсової роботи є теорія граничної корисності.

Об'єктом є мікроекономічний рівень.

Було використано широкий спектр літератури: підручники, посібники, журнали, газети.

1. Економічна сутність теорії граничної корисності та основні принципи австрійської школи

Розглянемо проблему корисності додаткової одиниці даного блага. В економічній теорії корисність благ виражають в умовних одиницях корисності, при цьому вважається, що кожне благо можна поділити на окремі порції. Дійсно, більшість наших потреб може задовольнятися частинами. Коли людина голодна, то не вибирає одне з двох: або наїстися, або ж залишатися голодним -- ні, людина може лише послабити голод, прийнявши певну кількість їжі.

Розглядаючи проблему корисності додаткової одиниці блага, варто звернути увагу на таке відоме явище, характерне для людської натури: одне й те саме відчуття, повторюючись безперервно, з певного моменту починає доставляти нам все менше і менше задоволення і нарешті це задоволення перетворюється навіть у свою протилежність -- у неприємність і огиду.

Конкретні часткові потреби, на які можна розкласти наші відчуття незадоволеності, і послідовні часткові задоволення, які можна одержати за допомогою однакової кількості матеріальних благ, мають здебільшого різні і до того ж поступово зменшувані до нуля значення.

Сто двадцять років тому австрійські економісти (Карл Менгер, Ейген Бем-Баверк і Фрідрих фон Візер) довели, що в обмежений термін, протягом якого смаки людини залишаються незмінними, споживачі можуть одержати стільки певних продуктів, скільки вони забажають. Чим більшу кількість продукту мають споживачі, тим менше їх бажання щодо одержання додаткових одиниць цього самого продукту. Економісти довели, що певна потреба може бути задоволена одиницями продуктів, що йдуть одна за одною, відповідно до закону спадної граничної корисності.

Гранична корисність - це додаткова корисність або задоволення, одержуване людиною з однієї додаткової одиниці конкретної продукції. У міру того як людина споживає все нові порції одного й того самого продукту, зростає загальна корисність, яку отримує людина.

Припустимо, що корисність, яку отримує людина від споживання тієї чи іншої речі, можна вимірювати в абстрактних одиницях корисності. Для визначення «додаткової корисності», що її додає кожна додаткова порція продукту, використовують термін «гранична корисність». Тоді зі споживанням нових порцій продукту (див. табл.1.1) сукупна корисність зростає все меншими темпами у зв'язку з тим, що потреби людини поступово насичуються.

Таблиця 1.1 Закон спадної граничної корисності

Кількість продукту, що споживається	Гранична корисність	Сукупна корисність
1	2	3
0 1 2 3 4 5 6	0 4 3 2 1 0 -1	- 4 7 9 10 10 9

Хоча загальна корисність зростає в міру споживання, темпи зростання весь час знижуються. Це тому, що гранична корисність продукту під час збільшення його споживання поступово скорочується.

Стовпець 1 табл.1.1 показує кількість спожитого продукту, стовпець 2 -- динаміку граничної корисності продукту. З неї видно, що граничні корисності зменшуються. Якщо корисність першої одиниці продукту мала 4 , то п'ятої одиниці -- 0. А корисність шостої одиниці є негативною (від'ємною), вона дорівнює -1 . Стовпець 3 показує, що сукупна корисність спожитих продуктів забезпечується під час споживання чотирьох одиниць продукту. При споживанні шести одиниць сукупна корисність продукції абсолютно зменшується на 1.

Основні теорії граничної корисності зводяться до наступного:

- основна ідея граничності полягає в тому, що цінність товару визначається корисним ефектом, який він здатний принести споживачеві;

-кожна додаткова одиниця товару приносить споживачеві додаткову корисність, яка називається граничною корисністю даного блага;

-гранична корисність має спадний характер. Це означає, що чим більша кількість одиниць спожитого блага, тим менша гранична корисність одержувана при споживанні кожної наступної одиниці цього блага;

-між граничною корисністю і цінністю блага існує обернена залежність;

-цінність даного блага визначається корисністю останньої одиниці цього блага, що задовольняє найбільш загальну потребу.

Економісти австрійської школи розглядали:

1) вчення про предмет політекономії, її методологічні основи;

2) аналіз вартості товару і факторів, що впливають на її формування та ін.

Об'єктом дослідження було індивідуальне господарство. Суспільне виробництво австрійські економісти розглядали як суто арифметичну суму таких окремих елементів.

Обстоюючи позиції мінової концепції, економісти австрійської школи обмежували економічні відносини лише ринковими зв'язками, тобто відносинами обміну. Саме вони, на їхню думку, є засадними в історичних дослідженнях, оскільки визначають пропорції, котрі формуються у виробництві і надають йому відповідного характеру.

Основою економічної діяльності вважалося психологія суб'єкта господарювання, яка зумовлює його потреби, мотиви діяльності й усю його економічну поведінку. При цьому об'єктивний характер розвитку суспільного виробництва і власних йому законів повністю ігнорувався. В їхніх системах усі економічні суб'єкти цілком однорідні й рівноправні, кожний діє виключно у власних інтересах. Економічні закони в тако...