Предмет та завдання економіки. Сутність і еволюція грошей. Роль держави і економічному кругообігу

Політична економія, мікро- і макроекономіка, як складові економічної теорії. Суспільне виробництво і його основні фактори. Грошовий обіг та його закони. Ринок: сутність, функції, умови формування. Попит, пропозиція, їх взаємодія. Капітал у сфері торгівлі.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

1. ПЕ, МАЕ, МІЕ як складові економічної теорії

Економічне життя суспільства складне і суперечливе. Воно являє собою багатогранну і багаторівневу структуру. Пізнати його не спроможна лише якась одна економічна дисципліна. Тому ця особлива сфера життєдіяльності людей - економіка - є об'єктом вивчення відповідної системи економічних наук.

Економічна теорія -- це наука, що вивчає закони розвитку економічних систем, які виникають з приводу виробництва і привласнення товарів і послуг в усіх сферах суспільного відтворення, а також ті аспекти еволюції національної свідомості, духу народу, його культури, психології, моралі та поведінки, що впливають на прогрес економіка.

Політична економія, мікроекономіка і макроекономіка, які входять до теоретичного блоку системи економічних наук, включені до никлу фундаментальних дисциплін як складові нормативної частини змісту освіти.

Об'єктом вивчення всіх економічних дисциплін є економіка в цілому, предмет вивчення, тобто коло проблем, які розглядає та чи інша економічна наука, різний.

Політична економія вивчає виробничі відносини в їх єдності та взаємодії з організаційно-економічними відносинами і продуктивними силами. Політекономія досліджує закони, які керують виробництвом, розподілом, обміном і споживанням житгєвих благ, та розробляє методологічні основи механізму їх використання суспільством з метою підвищення ефективності виробництва і зростання добробуту людей.

Але економічні (виробничі) відносини не існують самі по собі, вони виявляються лише через діяльність і поведінку економічних суб'єктів, перш за все фірм і домогосподарств. Це -- предмет мі- кроекономіки.

У центрі уваги мікроекономіки перебуває поведінка споживача і виробника та її опгимізація, ринковий попит і пропозиція, відносні ціни товарів, розподіл ресурсів за альтернативного їх використання, часткова і загальна рівновага тощо.

Нарешті, внаслідок взаємодії фірм, домогосподарств і держави створюється і відповідним чином розподіляється валовий внутрішній продукт (ВВП), який є головним економічним об'єктом, і економіка функціонує як ціле. Саме це вивчає макроекономіка.

Співвідношення політичної економії, мікроекономіки і макроскономіки має рефлективний характер. Як не існує економічних відносин, які б виявлялися поза діяльністю економічних суб'єктів і не були складовою економічної системи, так не існує політичної економії, яка б не враховувала мікро- і макропроцеси. Таке можна сказати про кожну зі складових економічної теорії.

Водночас політекономія не може обійтися без мікрорікневого та макрорівневого аналізу економічних процесів, особливо у відтворювальній сфері, або ігнорувати сучасні досягнення мікро- і макроекономіки щодо залежностей між економічними процесами та явищами.

Однак не слід забувати й про те, що мікроекономіка і макро- економіка-- це самостійні теоретичні економічні дисципліни, які вивчають насамперед функціональні залежності між економічними процесами та явищами на відповідних рівнях, проблеми ефективності виробництва, оптимізації прибутку тощо. Всі складові економічної теорії не просто фіксують економічні явища і процеси, а намагаються зрозуміти їх сутність, виявити закони функціонування і розвитку.

2. Місце політичної економії в ситемі економічних наук

Політична економія є фундаментальною частиною економічної теорії. Вона розкриває сутнічть економічних категорій, законів, закономірностей функціонування і розвитку економічних систем у різні історичні епохи.

3. Методи економічних досліджень

Метод -це є щлях дослідження предмета наук

ПЕ використовує як загальнонаукові, так і спецефічні методи дослідження. Розглянимо детально кожний з них:

1) Діалектичний метод(заг наук), основа якого заклали давньогрецьки мислителі і розвинув Гегель. Він грунтується на принципах, що усі явища та процеси постійно розвиваються і змінюються, розвиток будь якого явища іде від простого до складного, рушійною силою розвитку, що зумовлює перехід від простого до складного, є єдність та боротьба протилежностей. Діалектичний метод передбачає застосування методу наукової абстракції.

2) метод наукової абстракції(спец) полягає у звільнені уявлень про предмет дослідження від всього випадкового, одиничного, тимчасового та у виявлені в ньому сутєвого, постійного, типового. Результат методу - теор абстракції, наукові поняття, категорії ек закони.

3) аналіз і синтез(спеціальн). Аналіз являє собою процес розкладання цілого на окремі частини, а синтез - поєднання різних елементів в єдине ціле. Аналіз дає можливість вивчити окремі боки субєкта, зоробити ряд наукових абстракцій, виявити певні поняття. Наступне поєднання їх пад час синтезу призводить до більш глибокої сутності цілого. Аналіз і синтез взаємоповязані, взаємодоповнюючі і складають разом один з найпошириніших методв дослідження.

4) Стаститичний метод(спец) - застосовується практичною діяльністю що до управління економікою. Використовує обтимальні дані статистики у кількісному аспекті, досліджує масові явища, виявляє тенденції розвитку.

5) економічне моделювання(спец) - зпрощена картира реальності, абстракція, узагальнення ек дійсності. Дозволяє не лише краще зрозуміти механізм фінансування сучасної ек, а й передбачити стан її в майбутньому

6) експерементальний метод передбачає активне втручання у перебіг дослідження, що характерезує розвиток НГ вцілому або в окремих ланках, в реальних або в спецц створених умовах. Суть методу в тому, щоб дослідити поведінку конкретного обєкта або процесу під впливом деяких чинників. Використовується для перевірки гіпотез і побудованих теорій.

7) метод індукції і дедукції. Метод індукції означає виведення узагальнеь теоретичних висновків на основі вивчення окремих фактів. Він доповнюється методом дедукції - побудова узагальнюючих теоретичних висновків, і стеність яких перевіряється аналізом явищ, що до яких цей висновок зроблений. Зайтосовується після того, як накопиченно та теоретично обгрунтовано емпірічний матеріал з метою його систематизації, виведення усіх наслідків і узагальнень. Ці два методи взаємоповязані. Також ПЕ використовує і багато інших методів(математ, порівняльний, графічний, поєднання іст і логіч підходів

4. Економ. потреби і виробничі можливості суспільства

Людина здійснює виробництво для задоволення своїх різноманітних потреб, підвищення рівня свого матеріального і соціально-духовного споживання.

Економічні потреби -- це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими умовами.

Потреби мають свої закони розвитку, які не збігаються із законами виробництва. Основним законом сфери виробництва є закон обмеженості ресурсів, а фундаментальним законом сфери особистого споживання -- закон неухильного зростання потреб суспільства, які виробництво має задовольнити.

Особисті потреби людини є безмежними, а виробничі ресурси, які необхідні для задоволення цих потреб, -- обмеженими.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку -- закону зростання потреб і закону розвитку факторів виробництва. Ці закони взаємопов'язані і характеризують дві сторони соціально-економічного прогресу: 1) неухильний розвиток людини з її зростаючими потребами; 2) підвищення ефективності виробничих ресурсів за послідовного нарощування обсягу відтворюваних ресурсів та їх якісних показників (продуктивності, корисності тощо).

Виробничі фактори, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають підґрунтям для виникнення нових потреб. Поява нових благ спочатку має обмежений характер, а згодом вони стають суспільною потребою. Оскільки зразу виробництво неспроможне задовольнити нові потреби в нових благах, то між попитом на них і пропонуванням виникає суперечність. Остання може бути використана для розвитку виробництва шляхом економічного стимулювання (підвищення рівня цін, додатковим прибутком і т. ін.). Проте слід пам'ятати, що поза потребами неможливе й саме виробництво. А забезпечення умов для безперервного розвитку потреб є рушійною силою розвитку суспільного виробництва.

5. Суспільне виробництво та його основні фактори. Продукт виробництва

Суспільне виробництво являє собою взаємодію трьох основних факторів: робочої сили, або, як її часто називають, праці, засобів виробництва і землі. У ринковій економіці сформувався ще один фактор -- підприємницький талант.

Робоча сила -- це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, її здатність до праці. Праця представлена інтелектуальною або фізичною діяльністю, спрямованою на виготовлення благ і надання послуг. Сукупність здібностей особи, зумовлена освітою, професіональним навчанням, придбаними навичками, здоров'ям, створює людський капітал. Чим кваліфікованішою є праця людини, тим вищим є її капітал, а відповідно, і дохід на цей капітал -- оплата праці.

Засоби виробництва -- це створені у процесі виробництва всі види засобів праці і предметів праці.

Засоби праці -- це річ або комплекс речей, з...