Поняття та показники рівня життя. Економічна суть поняття „рівень життя населення”. Показники, які застосовуються для виміру рівня життя населення. Рівень і якість життя населення України та проблеми їх оцінки. Шляхи підвищення рівня життя в Україні.
Краткое сожержание материала:

35

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

кафедра економіки

КУРСОВА РОБОТА

з предмету „Макроекономіка”

на тему:

„Оцінка рівня життя населення: порівняльний аналіз для України”

Виконав: студент гр. М-05

заочного відділення

Погребенник Є.Ю.

Перевірив: ___________________

Житомир - 2006

ЗМІСТ

• Вступ 3
• Розділ 1. Поняття та показники рівня життя 5
• 1.1 Економічна суть поняття „рівень життя населення” 5
• 1.2 Показники, які застосовуються для виміру рівня життя населення 9
• Розділ 2. Рівень і якість життя населення України та проблеми їх оцінки 14
• 2.1 Підходи до оцінки рівня життя в Україні 14
• 2.2 Диференціація економічного розвитку регіонів України як показник рівня життя населення 18
• 2.3 Регіональна диференціація доходів населення України 23
• Розділ 3. Шляхи підвищення рівня життя в Україні 29
• Висновок 33
• Список використаної літератури 35

Вступ

Економічний розвиток будь-якої країни світу, включаючи Україну, визначається досягнутим рівнем і якістю життя населення. У концепції “Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй” (ПРООН) зазначається, що будь-яка держава світу в процесі свого економічного розвитку повинна в першу чергу створювати сприятливі умови для того, щоб життя людей було довгим, здоровим і наповненим творчістю.

Однак в республіках колишнього СРСР, включаючи Україну, у 1990 - 1995 рр. спостерігалася тенденція до зниження індексу людського розвитку, основного показника, прийнятого у міжнародній практиці для зіставлення рівня і якості життя населення, з незначним його збільшенням у 1996 - 2002 рр.

У свою чергу доводиться констатувати, що сьогодні в практиці управління соціально-економічним розвитком регіонів України рівень і якість життя населення ще не стали головною метою.

Також і теорія управління рівнем та якістю життя населення далека від досконалості. Різні аспекти рівня та якості життя населення досліджувалися вітчизняними і закордонними вченими: О. І. Амошею, Д. П. Богинею, П. Т. Бубенко, М. І. Долішнім, В. В. Онікієнком, С. І. Дорогунцовим, В. С. Пономаренком, М. О. Кизимом, Е. М. Лібановою, С. Валентеєм, А. Дауренбековим, В. Ф. Майєром, В. М. Жеребіним, Т. С. Клебановою, О.  В. Кузнєцовою, В.  О. Мандибурой, Н. М. Рімашевською, О. Ф. Новиковою, В. Я. Райциним, О. Є. Суриковим та ін.

Узагальнюючи теорію і практику даного питання, ці дослідники виділяють ряд невирішених проблем, а саме: розмежування понять “рівень” і “якість” життя населення; побудови узагальнюючого критерію оцінки рівня і якості життя населення; вибору системи окремих і інтегральних кількісних показників оцінки рівня життя населення; розробки інтегральної оцінки якості життя населення й ін.

Мета курсової роботи - розкрити сутність поняття „рівень життя” та провести порівняльний аналіз рівня життя населення.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань:

· розглянути поняття та показники рівня життя;

· дослідити рівень і якість життя населення України;

· напрацювати шляхи підвищення рівня життя населення України.

Об'єкт дослідження - процес формування рівня життя населення України.

Предмет дослідження - сукупність методів комплексного аналізу рівня життя населення.

Курсова робота складається із трьох розділів в яких послідовно аналізується поставлена проблема.

Розділ 1. Поняття та показники рівня життя

1.1 Економічна суть поняття „рівень життя населення”

Соціально-економічна категорія "рівень життя населення" використовується в науковій літературі, у правових і нормативно-господарських документах для характеристики ступеня задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб людей у суспільстві, тобто якості життя населення, величини його добробуту і благополуччя і служить важливим соціально-економічним критерієм при виборі напрямків і пріоритетів економічної і соціальної політики держави.

Рівень життя населення визначається, з одного боку, складом і величиною потреб у різних життєвих благах (продукти харчування, одяг, житло, транспорт, різні комунальні і побутові послуги, освіта, медичне обслуговування, культурно-просвітні заходи і т.д.), з іншого боку - можливістю їхнього задоволення, виходячи з пропозицій на ринку товарів і послуг і реальних доходів людей, їхньої заробітної плати. У свою чергу і розмір реальної заробітної плати, і рівень життя населення визначаються ступенем ефективності виробництва на основі використання досягнень науково-технічного прогресу, масштабом розвитку і якістю сфери послуг, освітнім і культурним рівнем населення.

Для аналізу й оцінки рівня життя використовують різні показники, такі як величина валового і внутрішнього продукту, національного доходу і реального доходу на душу населення, забезпеченість житлом, величина товарообігу й обсяг послуг на душу населення й ін. . Про рівень життя побічно свідчать також показники народжуваності і смертності населення, середньої тривалості життя й ін.

Однак повна картина рівня життя населення не може бути розкрита тільки на підставі узагальнених і усереднених величин, розрахованих для всього населення країни в цілому. Необхідно знати обсяги і структуру споживання і доходів по різних соціальних, професійних і демографічних групах населення. Наприклад, важливо знати, яка частка доходів у загальному їхньому обсязі в 10% населення з максимальними доходами й у 10% - з мінімальними доходами, яка середня заробітна плата в працівників різних галузей народного господарства, у працівників, що займають різні посади і т.д.

Найістотнішими чинниками, які можуть кардинально впливати на зміну рівня життя населення, є політичні чинники. Вони включають характер суспільного (державного) устрою, стійкість інституту права і дотримання прав людини, співвідношення різних гілок влади, наявність опозиції, різних партій і так далі.

Саме політична влада, яка сприяє підйому економіки і розвитку підприємництва, створює необхідні стартові умови для підвищення рівня життя в країні.

Очевидний той факт, що політика і економіка країни тісно взаємозв'язана. Вони здатні підтримувати, коректувати або «заважати» один одному.

Це можна прослідити на прикладі підприємництва, яке не так давно легально з'явилося в нашій економічній дійсності, яке в своєму розвитку пройшло декілька етапів. На кожному з них підприємницький шар чисельно ріс і обновлявся, в нього вливалися представники нових соціальних і вікових груп, що володіють різною соціально-політичною культурою. В цих умовах мінялося і відношення підприємницького корпусу до політики і політичної дії.

«Тіньовий бізнес» розцвів ще в 60-70-го роки. В суспільстві, де підприємницька діяльність переслідувалася законом, а вільний політичний простір був відсутній, ділки «тіньової економіки», яких лише умовно можна назвати підприємцями, були поглинені зароблянням грошей. Звиклі до обережності і діючі з оглядкою, ці люди не прагнули зайняти місце на політичній сцені.

Перебудова відкрила новий етап в розвитку підприємництва. Його діяльність була легалізована, в країні почав складатися новий альтернативний сектор економіки, який дозволив багато кому отримати джерело додаткового доходу. Розвиток підприємництва співпав з могутнім демократичним підйомом в країні. В 1988-1990 роках практично всі члени вітчизняного підприємництва включилися в політичне життя (брали участь в мітингах, зборах, маніфестаціях, працювали в клубах виборців). Новостворені комерційні структури надавали фінансову допомогу політичним партіям і рухам демократичної орієнтації, фінансували виборчу програму їх кандидатів. Тобто люди отримали можливість не тільки заробляти гроші, але і безпосередньо брати участь в політичному житті країни.

Таким чином видно, що зміну концепції соціального розвитку, в нашому випадку перехід від прямого і безпосереднього управління економікою з боку держави до вільного ринкового механізму і побудови суспільного життя на демократичних принципах, прямо і побічно відбивається на рівні добробуту населення і його окремих груп. Перехід Росії до ринкових відносин, розвиток підприємництва, відмова від планування і так далі перш за все відобразилися на реальних доходах більшості населення країни. Далеко не всі змогли зорієнтуватися в швидко змінних умовах і зайнятися приватним підприємництвом, що привело до скупчення грошових заощаджень сімей в руках незначної меншини. Самими підготовленими до нового курсу, до процесу приватизації були представники партійної номенклатури і лідери «тіньової економіки». Більш того, в період перебудови в перерозподіл пішла і значна частина необхідного продукту, тобто реальна оплата праці, пенсії, заощадження в ощадкасах. Внаслідок чого було корінним чином підірвано довір'я до нового ладу і до п...