Основи інноваційного развитку: теоретичний аспект

Науково-технічний прогрес та його вплив на розвиток (трансформацію) суспільства. Теорія довгострокових циклічних коливань М.Д. Кондратьєва. Іновації, покладені в основу третьої технологічної революції. Концептуальні принципи моделі економічного зростання.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

ОСНОВИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

В.А. Здір

Науково-технічний прогрес - один з важливих чинників економічного розвитку. Рівень науково-технічного розвитку в сучасному світі є не лише одним із важливих показників соціально-економічного прогресу країни, а й основним ресурсом її економічного зростання. Він визначає місце країни в світовій економіці. Визнання провідної ролі науково-технічної сфери в становленні та зміцненні господарства зумовлює необхідність розроблення та реалізації активної політики щодо зосередження національних ресурсів і зусиль на пріоритетних напрямах науково-технічного та соціально-економічного розвитку. Серед головних макроекономічних питань проблеми економічного зростання є найвагомішими, а прогнозування економічного розвитку постійно перебуває в центрі уваги науковців і практиків.

Науково-технічна сфера, результати розвитку якої дедалі інтенсивніше залучаються до господарського обігу, формуючи економіку інноваційного типу, стає важливим чинником глобалізації.

Доступ до нових технологій та ефективні освітні технології сьогодні є чи не найважливішими складовими моделі стійкого розвитку передових країн [15, с. 7]. Розбудова такої моделі сприяє конкурентоспроможності та світовому науково-технічному лідерству. Розвинуті країни спроможні забезпечити безперервну та інтенсивну конвертацію наукових знань у нові технології й товари, вони мають незаперечні переваги в забезпеченні стійких темпів економічного розвитку.

Зародження інноваційної теорії відноситься до початку ХХ ст. і відображене в працях західноєвропейських учених. Але питання, пов' язані з науково-технічним прогресом та його впливом на розвиток (трансформацію) суспільства, вивчалися й висвітлювалися в економічних теоріях, починаючи від класиків політекономії.

Причинам економічного зростання присвячено дослідження багатьох учених- економістів. Перші спроби аналізу цього процесу належать А. Сміту. А. Сміт пов'язував науково-технічний прогрес з характером розвитку і потребами виробництва [12]. Так, перший розділ своєї праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» Адам Сміт присвятив головним чином тому, що сучасні економісти називають науково-технічним прогресом і економічним зростанням. Вважаючи, що «значне збільшення кількості роботи, яку може виконати в результаті поділу праці та сама кількість працівників, залежить від трьох різних умов: по-перше, від збільшення вправності кожного окремого працівника; по-друге, від економії часу, який зазвичай втрачається на перехід від одного виду праці до іншого; по-третє, від винаходу великої кількості машин, які полегшують і скорочують працю та дають змогу одній людині виконувати роботу кількох». Сміт наголошував, що для економічного розвитку необхідне постійне збільшення запасів капіталу завдяки інвестиціям, однак важливою є й якість самого капіталу. Інвестиції низької якості призводять до зростання коефіцієнта зношеності і сповільнення темпів зростання впродовж тривалого часу.

Важливе значення технічного прогресу в економічному розвитку простежується в працях Дж. Мілля, К. Маркса та ін. К. Маркс вважав розвиток продуктивних сил базисом, а науково-технічний прогрес надбудовою, тобто наслідком, а не причиною розвитку виробництва.

К. Маркс визначав нововведення, які вивільняють основний капітал, як будь-яке вдосконалення, що дає можливість скоротити необхідну робочу площу чи продовжити експлуатаційний термін машин. Е. Бем-Баверк уважав, що технологічні нововведення ведуть до продовження періоду виробництва, який може змінитися лише тоді, коли завдяки технології будуть створені нові продукти [1, с. 18].

До середини XVIII ст. побутувала думка, що єдиним засобом збільшення національного багатства було досягнення задовільного торговельного балансу.

Д. Юм заперечував цю думку і стверджував, що для економічного зростання основне значення має торговельний обіг, тобто експорт та імпорт.

Неокласична школа, яка представлена В. Джевонсом, А. Маршаллом, Л. Вальрасом, розглядала науково-технічний прогрес як заданий чинник при дослідженні ринкової економічної системи.

Кейнсіанська теорія, заснована Джоном Кейнсом, у 1930-1950 роках (напередодні Другої світової війни) розглядала економічні процеси в короткостроковому періоді, тому науково-технічному прогресу не приділялося достатньої уваги, він перебував у становищі «за інших рівних умов».

Принципово важливим висновком стало те, що економіка характеризується нейтральним впливом науково-технічного прогресу. Так, Р. Харрод визначав як нейтральний прогрес, при якому темп прирощення капіталу відповідає темпові збільшення доходів.

Модель Харрода-Домара є теоретичним обґрунтуванням необхідності активної державної економічної політики, і будь-яке відхилення від неї може спричинити подальше розбалансування економіки, а розвиток у нерегульованих умовах обов'язково призводить або до зростання безробіття, або до гострої нестачі робочої сили, депресії або напруженості в економіці [15, с. 9]. Таким є логічний висновок із багатьох інших розробок представників кейнсіанської школи.

Р. Солоу подолав надмірну визначеність моделі Харрода-Домара і встановив: якщо економіка є усталеною, то починають діяти сили, які зумовлюють стан її рівноваги на тривалий час. Особливість моделі Р. Солоу полягає в доведенні не лише можливості стійкої рівноваги в економіці, а й наявності природних тенденцій, що зумовлюють такий її стан, тобто в моделі Р. Солоу описано стабільний динамічний процес зростання.

Р. Солоу одним із перших показав провідну роль науково-технічного прогресу у виробничому процесі - на конкретних розрахунках довів, що за 1909-1949 рр. більш як 80% збільшення випуску продукції за 1 годину відпрацьованого часу відбулося за рахунок науково-технічного прогресу.

Ще одним із висновків, зроблених на основі моделі Р. Солоу, є провідна роль досягнень науково-технічного прогресу в економічному зростанні, яке за його відсутності залежало б винятково від темпів зростання робочої сили, а зростання доходу на душу населення переривалося б. Тобто можна говорити про існування двох можливих типів політики, спрямованої на економічне зростання:

- заходи, що забезпечують зростання обсягу знань;

- заходи, спрямовані на збільшення частки сукупного продукту, що йде на акумулювання фізичного та людського капіталу.

Е. Денісон, використовуючи дані за 1929-1982 рр., вказував на процес накопичення знань, що забезпечує дві третини економічного зростання за рахунок науково-технічного прогресу. Решта пов' язана з ефективнішим розміщенням ресурсів та з економією чинників виробництва на одиницю продукції завдяки збільшенню масштабів виробництва, можливість якого надав науково-технічний прогрес.

Є багато моделей економічного зростання, але в усіх критерієм оцінювання внеску його теорії у розв'язання економічних проблем була й залишається спроможність або неспроможність теорії відповісти на питання, безпосередньо пов'язані з економічним розвитком.

Особливої актуальності ця проблема набула на початку XXI ст., що зумовлено збільшенням розриву у рівні розвитку провідних індустріальних країн та решти світу. Пошук відповідей призвів до прагнення знайти певний універсальний рецепт забезпечення стійкого довгострокового зростання. Коли йдеться про країни, що розвиваються, нерідко постає питання про створення умов для досягнення темпів зростання на 10-12 %, щоб населення більшості з них змогло вирватись із злиднів.

Припускається, що темпи науково-технічного прогресу можуть змінюватись, і навіть значною мірою, зокрема під впливом економічних чинників. Сучасні моделі передбачають: якщо не буде знайдено способу постійного прискорення НТП, то будь-які одноразові заходи лише тимчасово прискорять економічне зростання, і після поглинення цих заходів, темп зростання знову обмежиться темпом зростання робочої сили та вже здобутими науково-технічними досягненнями. Тому країни, що прагнуть стабільного економічного розвитку, який забезпечує поліпшення добробуту населення, проголошують XXI ст. ерою інтелектуальної власності.

Досягнення високих науково-технічних результатів, їх надійна правова охорона та ефективне використання дадуть змогу забезпечити стабільне економічне зростання на основі постійного вдосконалення технологічних процесів, що забезпечують випуск конкурентоспроможної продукції, яка задовольняє дедалі більші потреби людей.

У зв'язку з цим особливої ваги набувають концептуальні принципи моделі економічного зростання, запропонованої П. Ромером. Поряд із виробничими чинниками (людський капітал, затрати праці та капітал, елементи якого не є взаємозамінними) він розглядає особливий неконкурентний виробничий чинник - знання. Якщо в моделях Кобба-Дугласа і М. Леонтьєва всі засоби виробництва розглядаються як досконалі субститути, тобто припускається їх повна взаємозамінність, то в моделі П. Ромера норма заміщення елементів основних фондів дорівнює нулю, що засвідчує важливість технологічної структури розвитку системи, а вона, у свою чергу, відповідає доступному рівню знань.

За Ромером, темпи економічного зростання при незмінності ціни нових технологій залежать лише від величини людського капіталу, зосередженого у сфері здобуття нових знань. Унаслідок цього саме дослідницький сектор набуває значення головного чинника економічного прогресу.

По суті, таке міркування є послідовним розвитком думки Й. Шумпетера про чинники економічного зростання. Він стверджує, що пошук і здійснення нових комб...