Основи зовнішньоекономічної діяльності

Специфіка та нормативно-правове обґрунтування нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі. Обсяги виробництва кожного з товарів у кожній з двох країн. Визначення обсягу імпорту до та після введення тарифу, розміру мита на одиницю товару, ефекту доходів.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

Контрольна робота

Основи зовнішньоекономічної діяльності



1. Специфіка нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі

Нетарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі - це комплекс заходів обмежувально-заборонного характеру, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішні ринки та стимулюють розвиток експортного потенціалу держави, як суб'єкта світогосподарських зв'язків [1, с. 118].

Дійовими заходами регулювання зовнішньоекономічної діяльності є нетарифні інструменти: система ліцензування, квотування, створення невиправданих стандартів якості продукції, бюрократичні перешкоди в митних процедурах.

Вони застосовуються державою за умов різкого погіршення платіжного балансу країн, максимального рівня валютної заборгованості.

На сьогодні існує близько 50 різних способів нетарифного регулювання. Як правило, всі держави використовують даний інструментарій обмеження зовнішньої торгівлі.

Найважливішими нетарифними обмеженнями є:

- державна монополія на зовнішню торгівлю, що забезпечує державні потреби тільки товарами вітчизняного виробництва;

- адміністративно-бюрократичне зволікання;

- складний валютний контроль.

Якщо класифікувати нетарифні обмеження за групами, то вони поділяються на:

- бар'єри, що мають за мету загальне обмеження імпорту;

- бар'єри, що спрямовані на торговельну дискримінацію окремих держав за допомогою стимулювання імпорту із інших держав;

- заходи, що обмежують або субсидують експорт [2, с. 203-206].

З усіх видів нетарифних обмежень найбільш популярними є імпортні квоти або кількісне обмеження обсягів іноземної продукції, що дозволяється щорічно до ввозу в країну. Держава видає обмежену кількість ліцензій, що дозволяють ввіз і забороняють не ліцензований імпорт. Якщо обсяг ліцензованого імпорту менший за попит на внутрішньому ринку, то квота не тільки зменшує обсяг імпорту, а й призводить до підвищення внутрішніх цін над світовими, за якими власники ліцензій закупляють товари за кордоном. У даній ситуації імпортні квоти аналогічні тарифним обмеженням [3, с. 26].

Система ліцензування характеризується різноманітними формами і процедурами, але головними видами квот вважаються:

1. Глобальні - контингенти (квоти), що встановлюються щодо товару без зазначення конкретних країн, куди товар експортується або з яких він імпортується.

2. Групові - квоти, що встановлюються щодо товару з визначенням груп країн, куди товар експортується або з яких він імпортується.

3. Індивідуальні - квоти, що встановлюються щодо товару з визначенням конкретної країни, куди товар може експортуватись або а якої він може імпортуватись.

До найпоширеніших регуляторів імпорту (інколи експорту) належить ліцензія.

Ліцензуванню підлягають:

- продукція, роботи та послуги, які включені до переліку товарів державного призначення;

- експорт чи імпорт залежно від країни;

- продукція підприємств, які припускаються недобросовісної конкуренції чи наносять своїми діями збитки державі.

В Україні вперше режим ліцензування і квотування було застосовано відносно експорту товарів у 1992 р. [4].

Дієвість системи ліцензування та квотування та її вплив на розвиток національної економіки залежать від того, яким чином проходить надання права на здійснення експорту чи імпорту товарів, тобто видання квот і ліцензій.

За умов перехідної економіки держава змушена визначати порядок ліцензування і квотування, виходячи зі становища суб'єктів.

Розподіл ліцензій проводиться:

1. За системою явної переваги.

2. За «методом витрат».

3. Аукціон на конкурентній основі.

За системою явної переваги держава закріплює ліцензії за певними фірмами без попередніх заявок чи переговорів. Найчастіше ці ліцензії надаються найбільш авторитетним фірмам (або безпосереднім виробникам) в обсязі, відповідному до їх частки в сумарній величині експорту цієї продукції країни.

Надаючи ліцензії за «методом витрат», держава змушує претендентів конкурувати на неціновій основі. Наприклад, «раніше прийшов - раніше отримав». Це призводить до того, що отримують ліцензії господарюючі суб'єкти, які розташовані ближче до структур, що ведуть цей розподіл. Інші витрачають час у чергах, на оформлення різних бюрократичних документів та інше [5, с. 306].

Іншим прикладом може слугувати розподіл ліцензій на імпорт промислової сировини залежно від кількості виробничих потужностей. Це призводить до втрат ресурсів у результаті надмірного інвестування в обладнання, яке, як правило, не використовується, а існує тільки в надії отримати більшу кількість ліцензій. Отже, це потребує від претендентів обґрунтування своїх претензій, призводить до значних витрат часу та коштів на налагодження контактів з державними відповідальними особами.

Найсправедливішим та ефективним є аукціон квот на конкурентній основі. Аукціони бувають відкриті та закриті. В публічному аукціоні мають право брати участь усі бажаючі господарюючі суб`єкти. В Україні аукціонний продаж експортних квот провадиться на фондовій біржі щотижнево.

Квоти на експорт виставляє МЗЕЗТ України на аукціонні торги у вигляді лотів. Експортна поставка має бути обумовлена за 3 місяці, в іншому разі результати торгів анулюються [6].

Тому, на сьогоднішній день у суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності існує три шляхи отримання квоти чи ліцензії на експорт товару:

- отримання держзамовлення чи держконтракту, за якого квота і ліцензія видаються безкоштовно;

- можна отримати експорту квоту і ліцензію у МЗЕЗТ, оплативши повністю експортне мито;

- можна купити квоту на аукціоні і безкоштовно стати власником ліцензії.

Отже, нетарифні методи є методами адміністративного впливу. Застосування нетарифних методів - ефективний засіб регулювання зовнішньоекономічної торгівлі шляхом установлення певних вимог до суб'єктів господарської діяльності. Проте під час формування державної зовнішньоекономічної політики необхідно зважено підходити до застосування цих методів, керуючись насамперед національними інтересами держави.

2. Задача

Керуючись основними положеннями теорії абсолютних переваг та згідно з наведеними нижче даними визначте:

1) на виробництві якого товару слід спеціалізуватися кожній з країн;

2) обсяги виробництва кожного з товарів у кожній з двох країн та сукупні обсяги виробництва до і після спеціалізації країн;

3) виграш світу в цілому внаслідок спеціалізації країн на виробництві певних товарів згідно з теорією абсолютних переваг.



Вихідні дані для розв'язування задачі

Країни	Товари	Обсяг доступної праці, год.	Загальні затрати праці на товар 1, год.	Загальні затрати праці на товар 2, год.	Затрати праці на одиницю товару 1, год.	Затрати праці на одиницю товару 2, год.
1	2	1	2	у країні 1	у країні 2	у країні 1	у країні 2	у країні 1	у країні 2	у країні 1	у країні 2	у країні 1	у країні 2
Німеччина	Україна	Окуляри	Авторучки	200	200	100	100	100	100	7	14	12	5

Розв'язання:

1) Оскільки затрати праці на одиницю товару 2 (авторучки) в Україні складають 5 год., а у Німеччині - 12 год., то Україні за теорією абсолютних переваг слід спеціалізуватися на виробництві авторучок. І навпаки, коли затрати праці на одиницю товару 1 (окуляри) в Україні складають 14 год., а у Німеччині - 7 год., тоді Німеччина має абсолютну перевагу у виробництві окулярів.

2) Розраховуємо обсяги виробництва кожного з товарів у кожній з двох країн та сукупні обсяги виробництва до спеціалізації.

Так, Німеччина виробляє:

100: 7 = 14,3 одиниць окулярі...