Повітряний десант і аеромобільні війська

Етапи створення аеромобільних та повітрянодесантних військ, історія їх розвитку та подальші перспективи, основи бойового застосування. Характерні завдання оперативно-стратегічних та оперативних повітряних десантів. Повітрянодесантна підготовка військ.
Краткое сожержание материала:

Анотація

Посібник призначений для випускників Національної академії оборони України оперативно - тактичного рівня за спеціалізацією «Бойове застосування та управління діями аеромобільних підрозділів (частин, з'єднань)», офіцерів аеромобільних та повітрянодесантних військ та містить рекомендації, вказівки та необхідні нормативно-довідкові матеріали з організації та ведення дій підрозділів аеромобільних та повітрянодесантних військ, повітрянодесантної підготовки, необхідних для виконання функціональних обов'язків на посадах згідно за Кваліфікаційною характеристикою.

В посібнику узагальнені вимоги керівних і нормативних документів Міністерства оборони України, які ураховують структурні зміни військ, що відбуваються за умовами реформування ЗС України; сучасні погляди на дії підрозділів аеромобільних та повітрянодесантних військ у бою та операції, досвід дій аеромобільних та повітрянодесантних військ в операціях ОСШР, а також досвід дій аеромобільних військ в локальних війнах та збройних конфліктах, у миротворчих та антитерористичних операціях.

Посібник розробив авторський колектив кафедри аеромобільних військ у складі: полковника Лісового С.Г., кандидата воєнних наук, полковника Мардара О.М., полковника Бессараба В.В., полковника Наумова В.І. та підполковника Ємця О.А. Під загальною редакцією доктора технічних наук, професора генерал-полковника Толубка В.Б.

Вступ

Аналіз засад і складових Воєнної доктрини України та положень Стратегічного оборонного бюлетеня показує, що до характерних рис сучасної збройної боротьби відноситься:

поширення застосування новітніх систем озброєння та військової техніки, високоточної зброї, засобів повітряного нападу, розвідки та РЕБ, новітніх інформаційних технологій;

ураження військ (сил), об'єктів тилу, економіки, комунікацій на всій території протидіючих сторін;

високоманеврові (мобільні) дії військ (сил) на розрізнених напрямах з широким застосуванням сил швидкого реагування, аеромобільних та повітрянодесантних військ, десантів та військ спеціального призначення.

Досвід останніх десятиліть, за час яких у світі трапилось кілька десятків локальних війн і збройних конфліктів, переконливо свідчить, що мобільні дії військ у ході сучасної війни стають однією із головних умов успіху. За поглядами воєнних фахівців таких розвинутих у воєнно-технічному відношенні країн як США, ФРН, Франція та Великобританія, мобільні дії являються обов'язковим компонентом сучасної операції, бойових дій та бою, а здатність їх вести - ознакою високого рівня технічного розвитку і доказом професійної майстерності органів управління та військ.

Історичний досвід вчить, що той хто своєчасно не помічає нову важливу тенденцію у воєнному мистецтві - багато втрачає і обрікає свою країну на поразку. Питання впровадження мобільних дій у бойову практику має державне значення так, як нерозривно пов'язане із вирішенням проблеми забезпечення національної безпеки держави.

1. Аеромобільні та повітрянодесантні війська. Етапи створення, розвиток та перспективи

На ранніх стадіях розвитку воєнного мистецтва оперативна мобільність забезпечувалась пересуванням піхоти у пішому порядку, перевезенням її на гужових возах і парусних судах. Найбільшу мобільність на полі бою та за його межами на той час мала кавалерія. З появою механічних засобів пересування (паровозів, пароплавів, автомобілів, літаків тощо) технічною основою оперативної мобільності стають різні види транспорту. Підвищення оперативної мобільності досягалось також за рахунок зміни структури збройних сил, видів та родів військ, створенням нових військових формувань, які мали більш високі маневрові можливості. Крім того, для досягнення високої мобільності, у оперативному шикуванні військ створювались нові елементи такі, як ешелон розвитку прориву, оперативно-маневрові групи, кінно-механізовані групи та інші. Їх основу складали самі мобільні формування того часу - кавалерійські та танкові. Для швидкого переносу зусиль у глибину оборони противника та для допомоги військам, які наступають з фронту широке застосування отримали повітряні десанти.

Великий вклад у теорію бойового застосування повітряних десантів вніс Маршал Радянського Союзу М.М. Тухачевський, який ще у другій половині 20-х років ХХ століття глибоко дослідив роль і місце повітряних десантів у майбутній війні, обґрунтував перспективність повітрянодесантних військ.

З появою ранцевого парашута Г.Є Котельникова, з'явилась реальна можливість доставки у короткі терміни парашутним способом в тил противника військових формувань для виконання бойових завдань, літаками без їх посадки на аеродроми. 2 серпня 1930 року вперше у світі в СРСР на навчаннях Московського військового округу був висаджений повітряний десант парашутним способом. У подальшому повітряні десанти у кількості від декількох сотень до декількох тисяч десантників зі зброєю, спорядженням та бойовою технікою висаджувались практично на всіх навчаннях і маневрах у ході яких продовжувалось удосконалення виучки особового складу повітрянодесантних частин щодо десантування парашутним, посадочним і комбінованим способами та дій у тилу противника в ході виконання бойових завдань.

Використання парашута для десантування особового складу призвело до появи нового елементу оперативної побудови військ - повітряного десанту, та нової форми спільних операцій - повітрянодесантної операції.

Проведений експеримент і подальше застосування повітряних десантів привернули велику увагу широкого кола військових спеціалістів провідних країн світу. І вже у березні 1938 року під час захвату Австрії Німеччина вперше застосувала свої повітрянодесантні війська. У ході другої світової війни найбільш широко німецькі повітрянодесантні війська застосовувались під час захоплення Норвегії, Бельгії, Голландії та острова Кріт.

На початку 1940 року США, а з липня 1940 року Великобританія приступили до формування своїх повітрянодесантних військ і вже у серпні 1944 року англо-американське командування із діючих у Європі повітрянодесантних військ створило 1-у повітрянодесантну армію союзників у складі двох повітрянодесантних корпусів - американського та англійського, які мали відповідно три американські (17, 82, 101) і дві англійські (1, 6) повітрянодесантні дивізії, одну-дві окремі повітрянодесантні бригади і, крім того, французькі та польські парашутні частини а також військово-транспортну авіацію. Найбільш крупні повітрянодесантні операції були проведені в Італії (Сицилія), Франції (Нормандія), Голландії та під час форсування річки Рейн.

Характерними завданнями оперативно-стратегічних та оперативних повітряних десантів були:

сприяння збройним силам в оволодінні окремою державою, яка займала важливе стратегічне положення на театрі воєнних дій, шляхом захоплення політичних центрів, аеродромів і портів (висадка німецького повітряного десанту на територію Норвегії у квітні 1940 року);

захоплення острова, який має стратегічне значення (Крітська повітрянодесантна операція німецьких військ у травні 1941 року);

сприяння сухопутним військам у підвищенні темпів наступу шляхом захоплення і утримання мостів на послідовно розташованих у глибині оборони противника водних перешкодах (Арнемська повітрянодесантна операція союзників у жовтні 1944 року), а також оволодіння укріпленими районами і дезорганізація оборони, запобігання підходу резервів противника (німецький повітряний десант під час вторгнення у Голландію та Бельгію у травні 1940 року, повітряний десант союзників у районі з центром Везель у березні 1945 року та Рейнська повітрянодесантна операція);

сприяння наступаючим військам в оточенні та розгромі угруповань противника (Вяземська повітрянодесантна операція 1942 року);

сприяння висадці на узбережжя морських десантів шляхом запобігання підходу резервів противника до району висадки (англо-американський повітряний десант у ході Нормандської операції 1944 року захопив переправи на річках, що протікали поблизу).

Самим яскравим прикладом застосування повітрянодесантних військ у другій світовій війні була висадка повітряного десанту німців на о. Кріт та його захват у травні 1941 року. Острів обороняли війська загальною кількістю біля 55 тисяч. Чисельність німецьких десантників - близько 22 тисяч. Повітрянодесантна операція проводилась протягом 11 днів. За цей час німці втратили біля 4 тис. вбитими та близько 2 тис. пораненими. Переможені встигли евакуювати лише 16 тис. військовослужбовців, а решту 39 тис. втратили вбитими, пораненими та полоненими.

Показовим був десант під Мединью. В тил противника був висаджений парашутно-десантний батальйон майора Сторчака. На протязі січня - лютого 1942 року батальйон здійснив рейд по німецьким тилам, чим сприяв успішному наступу 43-ї армії.

В лютому 1942 року для надання допомоги частинам 29-ї армії, які знаходились в оточенні в районі Ржищева, було десантовано парашутно-десантний батальйон 204-ї повітрянодесантної бригади. Своїми діями десантники надихнули тих, хто був в оточенні, підняли їх бойовий дух, вселили впевненість, надали допомогу продовольством та боєприпасами. 18-го лютого частини 29-ї армії почали прорив і 22 лютого з'єдналися зі своїми військами. Парашутно-десантний батальйон головним чином забезпечував прикриття тилу і флангів армії.

Більшість повітрянодесантних операцій Другої світової війни були успішними і їх досвід підтвердив, що зас...