Функціонування недержавних пенсійних фондів

Трьохрівнева пенсійна система України. Сутність і характеристика видів недержавного пенсійного забезпечення, засновники і учасники. Порівняльна характеристика різних фінансових інституцій. Динаміка кількості недержавних пенсійних фондів і адміністраторів.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

ВСТУП

Пенсійне забезпечення в Україні є однією з основних складових державної соціальної політики. Проте воно не всім пенсіонерам забезпечує гідну старість. Серед проблем, що заважають здійснювати пенсійне забезпечення належним чином, можна виділити складну економічну ситуацію, тінізацію економіки, старіння населення. Як показало життя, солідарна пенсійна система виявилась неефективною, а тому необхідним є перехід до багаторівневої системи пенсійного забезпечення. Це досить тривалий і складний процес, проте він уже здійснюється і є перші, варті уваги результати. Зокрема, це поява недержавних пенсійних фондів.

Зважаючи на вище викладене, тема курсової роботи є актуальною, оскільки, вивчення особливостей функціонування недержавних пенсійних фондів, визначення основних проблем у цій сфері, дасть змогу розробити певні програми з їх рішення, або вдосконалити вже існуючі, тому ця тема не є актуальною.

Мета даної роботи - дослідження особливостей функціонування недержавних пенсійних фондів, у теоретичних та практичних аспектах визначити напрямки формування і використання коштів недержавних пенсійних фондів та знайти шляхи удосконалення роботи недержавних пенсійних фондів.

Для здійснення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання в курсовій роботі:

визначити теоретичні основи розвитку недержавних пенсійних фондів в Україні;

проаналізувати і оцінити функціонування недержавних пенсійних фондів, а саме:

а) аналіз формування дохідної частини недержавних пенсійних фондів;

б) напрямки використання коштів недержавних пенсійних фондів;

визначити напрямки оптимізації функціонування недержавних пенсійних фондів.

Під час написання курсової роботи використовувались такі методи дослідження, як: індукції, дедукції, синтезу, порівняння, аналізу, арифметичний, метод логічного узагальнення та графоаналітичний.

Об'єктом дослідження є недержавні пенсійні фонди, які являються основною складовою системи недержавного пенсійного забезпечення.

Предметом дослідження є діяльність недержавних пенсійних фондів на ринку соціальних послуг, формування дохідної частини і їх використання та iн.

Курсова робота складається з трьох розділів, вступу та висновків загальним обсягом 62 сторінок, має 10 таблиць та 15 рисунків, список використаних джерел з 37 найменувань, серед яких є: законодавчі та нормативні акти України, підручники та навчальні посібники, журнали, монографії та наукові статті в спеціальних періодичних друкованих виданнях, а також електронні джерела тощо.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ НЕДЕРЖАВНИХ ПЕНСІЙНИХ ФОНДІВ В УКРАЇНІ

1.1 Формування та розвиток недержавних пенсійних фондів

Якість життя населення значною мірою залежить від пенсійного забезпечення людей похилого віку та впевненості у завтрашньому дні осіб, які працюють.

Саме пенсійне забезпечення є основною складовою частиною системи соціального захисту населення.

Еволюція розвитку пенсійного забезпечення в Україні, більша частина території якої входила до складу Російської імперії, починається з видання 6 грудня 1827 р. Царського указу про пенсії. Оскільки ці пенсії були досить скромними, тому тодішній уряд започаткував утворення емеритальних пенсійних кас різними відомствами, кошти яких створювалися за рахунок обов'язкових відрахувань з платні державних службовців. З цих кас здійснювались виплати державним службовцям, звільненим у відставку, а також виплачувалась допомога вдовам і сиротам. Таким чином, державні службовці, які виходили на пенсію і проживали в Україні, почали отримувати дві пенсії - державну і емеритальну.

Соціальне забезпечення нижчих служивих людей здійснювалося також через "емеритальні" каси (створювалися за рахунок внесків чиновників), а повним інвалідам звільненим із служби і таким, що не мали коштів для існування (у разі їх смерті - членам їх сімей), призначалася пенсія [24, c.26].

Після Кримської війни з'явилися перші каси військово-сухопутного відомства, статути яких було затверджено 25 червня 1859 р. У 1863 р. царський уряд узаконив і земські пенсійні каси емеритального типу, а вже через 20 років - пенсійні каси страхового типу. Найбільш відомими в Україні були Чернігівська (1888 р.) та Катеринославська (1896 р.) емеритальні каси.

З часом виявилося, що емеритальні каси не в змозі забезпечувати всім своїм учасникам достатню пенсію. До того ж з'ясувалось, що каси емеритального типу є фінансово нестійкими. Щоб виплачувати гідну пенсію і запобігти дефіциту коштів в умовах зростання кількості пенсіонерів, необхідно було або збільшити відрахування з учасників каси, або змусити земства платити за своїх службовців.

І якщо по відношенню до офіцерських емеритальних кас уряд змушений був покривати цей дефіцит за рахунок емісії державних цінних паперів, то збільшувати відрахування зі свого невеликого жалування учасники кас були не в змозі, а земства не бажали переобтяжувати свої бюджети [25, c. 10-12].

Враховуючи викладене, за таких умов було здійснено перехід до інших принципів фінансування і виплат пенсій. Беручи до уваги неможливість земств покривати дефіцит емеритальних кас, Міністерство внутрішніх справ в травні 1897 р. розробило проект нового "Положение о пенсионныхъ кассахъ для служащих въ земскихъ и городскихъ учреждениях общественного управления" (подано мовою оригіналу). Це положення було затверджене 12 червня 1900 р., і всі пенсійні каси були підпорядковані страховому комітету при Міністерстві внутрішніх справ. Відповідно до цього положення існуючі емеритальні каси перетворювались в пенсійні каси страхового типу. Одну з перших таких кас було утворено в Таврійській губернії. В основу пенсійної каси нового типу було покладено принцип: "Не сплачувати пенсіонеру більше від тієї суми, що обліковується на його пенсійному рахунку" [26, c. 45].

Таким чином, в період розвитку капіталізму на території України, як частини колишньої Російської імперії склалися і функціонували різні види соціального забезпечення (допомога в зв'язку із вагітністю та пологами; по тимчасовій непрацездатності; пенсії по інвалідності (від трудового каліцтва) та з нагоди втрати годувальника).

Крім того, у цей період було побудовано і три рівні пенсійної системи (досить подібні до сьогоднішніх):

державна (пенсії військовим та іншим окремим категоріям осіб);

емеритальна (подібна до солідарної);

накопичувальна (подібна до сучасних недержавних пенсійних фондів)[25, c.75].

На початку ХХ століття в Україні склалися і два підходи до пенсійного забезпечення: розподільчий (емеритальні каси) та накопичувальний (пенсійні каси страхового типу ).

Джерелами фінансування пенсійної каси були: обов'язкові внески (відрахування) учасників; внески за рахунок казни (державного бюджету); доход з капіталу та майна каси ; добровільні пожертви і випадкові надходження.

В Радянську епоху розвиток пенсійної системи в Україні мав також свої специфічні особливості на відміну від західних країн.

У 1920-х рр. була розгорнута дискусія про необхідність розгляду старості як окремого виду непрацездатності, що потребує пенсійного забезпечення. Проте ситуація швидко мінялася і вже до кінця 20-х років минулого століття пенсійним забезпеченням через старість були охоплені викладачі вищих учбових закладів (з 1924 р. після досягнення 65 років), робітники текстильної промисловості (з 1928 р.), провідних галузей важкої промисловості і транспорту (з 1929 р.). У 1929 р. уперше були встановлені відмінності в розмірі між пенсією по інвалідності і через старість, а також порядок виплати пенсій через старість для тих, хто продовжує працювати [26, c. 37].

На початок 80-х рр. минулого століття виникла об'єктивна необхідність своєчасності існуючого пенсійного законодавства, яке відповідало б соціальним і економічним реаліям того часу. Діюча пенсійна система передбачала величезну кількість пільг для окремих категорій працівників, неадекватних їх внескам в пенсійні фонди і, в той же час, відволікаючих значні фінансові ресурси. Разом з тим вона не повною мірою відбивала трудовий внесок більшості задіяних у формуванні свого майбутнього пенсійного змісту і ніяк його не стимулювала.

Усе це призвело на початковому етапі ринкових перетворень до негативних соціальних наслідків: зниженню рівня життя основної маси населення прогресуючому посиленню нетрудової основи майнового і соціального розшарування населення, зростанню відкритого безробіття і т.д. [32, c. 5].

Протиріччя, негативні наслідки командно-адміністративної системи і специфіка ринкових стосунків перехідного періоду викликали потребу у формуванні розумної і ефективної системи соціального захисту населення, розробці пріоритетних напрямів розвитку цієї системи.

Тому з часом виникла необхідність проведення нової пенсійної реформи, яка й відбулася наприкінці 80-х років ХХ століття, але почала втілюватися в життя лише після набуття Україною своєї незалежності.

Поява перших недержавних пенсійних фондів, які по суті мали лише відповідну назву, але були утворені за різними організаційними формами і фактично займалися акумуляцією коштів населення, припадає на початок 1990-х років [8, c. 68]. Вони створювалися на основі ухваленого в 1991 р. Закону України “Про господарські товариства ” [...