Діагностика банкрутства підприємства

Аналіз законодавства України о банкрутстві. Оцінка впливу екзогенних і ендогенних факторів потенційного банкрутства. Аналіз фінансового стану ВАТ "4-й експедиційний загін підводних і гідротехнічних робіт". Діагностика неплатоспроможності підприємства.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Необхідність і функції інституту банкрутства

1.1 Господарчо-фінансове законодавство України у банкрутстві

1.2 Оцінка впливу екзогенних і ендогенних факторів потенційного банкрутства

1.3 Система раннього прогнозування і реагування банкрутства

2. ВАТ “4-й експедиційний загін підводних і гідротехнічних робіт“

2.1 Аналіз фінансового стану підприємства

2.2 Аналіз складу джерел фінансування

2.3 Діагностика банкрутства підприємства

2.4 Фінансові операції при банкрутстві і ліквідації підприємства

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Фінансові операції, які проведені при банкрутстві і ліквідації підприємства спрямовані на повне задоволення вимог кредиторів підприємства. Пройшло більш двох років з часу вступу в силу Закону України від 30.06.2008 року № 784 - XIV “Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом”, що є новою редакцією Закону України від 14.05.1992 року №2343 -XII “ Про банкрутство”.

Законодавець спробував закласти нову концепцію, що відкриває нові можливості для боржника, так і його кредиторів. Ця концепція знайшла лаконічне відображення вже в самій назві Закону. Якщо раніше порушення виробництва в справі про банкрутство в більшості випадків приводило до ліквідації боржника, то тепер сам факт порушення виробництва за задумом законодавця відкриває перед боржником великі можливості й у деяких випадках стає досить вигідним рішенням багатьох проблем. Боржник виграє, одержуючи шанс використовувати інструменти Закону для відновлення платоспроможності, а кредитори в тому випадку можуть одержати більше, ніж вони одержали б при ліквідації боржника.

Задоволення вимог кредиторів боржника згідно діючого законодавства тепер відбувається не тільки за рахунок засобів отриманих від продажу майна боржника на відкритих торгах, але і від санації боржника. Відповідно до Закону після порушення виробництва в справі про банкрутство до боржника можуть застосовуватися такі судові процедури, як розпорядження майном боржника, санація, ліквідація і світова угода.

Перші три процедури можна розглядати як стадії виробництва. Світова угода може бути укладена на будь-якій стадії (однак не в будь-який момент). Виникає багато варіантів справи.

Виробництво по конкретній справі про банкрутство може закінчиться на першій стадії, якщо буде укладена світова угода; по закінченні другої стадії - стадії, санації, якщо остання закінчилася успішним виконанням плану санації, затвердженими кредиторами. На цих стадіях боржник має статус банкрута. Він здобуває такий статус після прийняття Арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкритті ліквідаційної процедури. Це може відбутися у випадку:

· Небажання більшості кредиторів проводити санацію;

· Якщо Арбітражний суд не затвердив план санації;

· Якщо план санації по витіканню передбаченого раніше терміну не буде виконаний.

І це неповний перелік варіантів. Багато варіантність розвитку подій, мабуть, найбільш характерна відмітна риса Закону.

Коротко про мораторій на задоволення вимог кредиторів, прощення і розстрочка боргів перед бюджетом, можливість проводити санацію під керуванням керівника боржника.

Тепер зупинимося на кожній з них. Мораторій на задоволення вимог кредиторів уводиться першим визначенням, що виносить суддя, збуджуючи виробництво в справі про банкрутство. Мораторій припиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів), у термін сплати яких наступив до дня введення мораторію.

Прощення (списання) і розстрочка заборгованості по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів), мабуть, одна з найбільш привабливих новел Закону. Відповідно до Закону органи державної податкової служби й інших органів, що здійснюють контроль за правильністю і своєчасністю сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), зобов'язані при висновку світової угоди простити (списати) заборгованість “старше двох років”, обчислюючи її від дати подачі в арбітражний суд заяви про порушення виробництва в справі про банкрутство, а також простити частину (яку саме Закон не говорить) заборгованості “молодше двох років” чи погодиться на її розстрочку (відстрочку) до шести років. На перший погляд, норма виглядає ефективно, але чи буде вона настільки ефективна? Адже одна справа, якщо світова угода, як результат спільної творчості арбітражного керуючого і кредиторів, досягнуто і затверджено арбітражним судом. Тоді згадані державні органи не мають права не погодиться на прощення боргів. Але як бути в іншій ситуації, коли енні органи є основними кредиторами боржника. Для багатьох українських підприємств, на жаль, цей варіант є типовим. У цій ситуації державні органи самі по суті, світова угода. Чи зобов'язані вони це робити? Чи підуть вони на це? А точніше, чи піде на це конкретний державний чиновник, наділений повноваженнями приймати рішення, а критерії, якими він повинний керуватися, не визначені, там усі визначають нюанси.

Найбільш цікавий (з погляду боржника) варіанти рішення проблеми неплатоспроможності - можливість проведення судової санації під керуванням керівника боржника, передбаченою статтею 53 Закону. Боржник подає в арбітражний суд заяву про порушення виробництва в справі про банкрутство при наявності рішення власника і письмова згода перевищує 50% заборгованості. На перший погляд боржник забезпечує контроль над процесом ще до подачі заяви: є письмова згода кредиторів на проведення санації під керуванням керівника боржника, погоджений план санації. Однак бентежить технологічна слабість пропонованих правил.

1. Необхідність і функції інституту банкрутства

1.1 Господарчо-фінансове законодавство України о банкрутстві

З моменту виникнення приватної власності закони ніколи не були милосердними до неспроможних боржників. Так, у Київської Русі злісний банкрут прирівнюється до лиходія, кредитори могли продати боржника разом із усім його майном. У середньовіччя гарантією забезпечення повернення боргу було не тільки майно, оскільки саме обличчя (особистість) боржника: його життя, особиста воля і недоторканість. У Франції, наприклад, у середньовіччя діяв указ, згідно якого винуватих у банкрутстві покладалося піддавати покаранню, надягти нашийник і помістити біля ганебного стовпа [35].

Розвиток капіталістичних відносин зажадало інших мір боротьби з явищем банкрутства. Поступально в цивілізованому і торговому законодавстві більша кількість держав ввело норми, спрямовані не на тілесне покарання банкрута, а на вилучення його майна з метою задовольнити позови і претензії кредиторів. Від покарання неспроможного боржника тепер значною мірою залежить від того, з яких причин боржник став банкрутом. Якщо банкрутство настало в результаті дій об'єктивних обставин, то покарання буде мінімальним, а якщо воно було результатом шахрайства, недбалості і занехаяності, то винуваті у цьому особи підлягають адміністративному і кримінальному покаранню. У результаті еволюції законодавства про банкрутство суб'єктів підприємницької діяльності підприємств до нього далі більше вносилося норм, спрямованих на спрямованих не стільки на ліквідацію боржника, скільки на його фінансове оздоровлення.

Загальному законодавство про банкрутство повинне виконувати три основні функції:

запобігати непродуктивне використання активів підприємства;

реабілітувати підприємства, що виявилися на чорті банкрутства, що мають значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності майбутньому. Як правило, така реабілітація передбачає фінансову санацію (реорганізацію);

сприяти цілковитому задоволенню претензій кредиторів.

Головне в проведенні справи про банкрутство підприємства - як можна повніше задовольнити вимоги кредиторів, що пред'явлені боржнику. Цього можна досягти так:

а) у процесі ліквідаційної процедури продати майно боржника і розділити виручені кошти між кредиторами;

б) втілення в життя плану санації (реорганізації) боржника, що передбачає його заощадження.

Арбітражний суд може застосувати до боржника такі типи процедур:

а) ліквідаційні;

б) реорганізаційні;

в) санаційні.

До прийняття нового законодавства про банкрутство на Україні домінував перший метод. Однак у багатьох економічно розвинутих країнах приоритетною є санація, а не ліквідація підприємства - боржника. У ФРН, наприклад, у центрі уваги введеного в дію з 01.01.2008 року обновленого закону про банкрутство підприємств присутня можливість задоволення претензій кредиторів згідно з планом санації (реорганізації). Аналогічні положення можна знайти й у законодавстві США, Франції й інших економічно розвинутих країнах. У вітчизняному законодавстві про банкрутство, що діяло до 2009 року, також передбачалася можливість санації підприємства в процесі проведення справи про банкрутство, однак це питання було не досить урегульоване. Новий закон передбачає більше можливостей для відновлення платоспроможності боржника до і після порушення справи про банкрутство.

Су...