Дивідендна політика підприємства

Економічна сутність дивідендної політики, її завдання та фактори формування. Інструменти дивідендної політики, методи нарахування та форми виплати дивідендів. Дивіденди у формі цінних паперів інших емітенті як специфічна форма виплат у негрошовій формі.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕСТИТЕТ

ВІННИЦЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра фінансів

РЕФЕРАТ

з дисципліни “Фінансовий менеджмент”

на тему: “Дивідендна політика підприємства”

Виконала: студенткаVкурсу

групи МОт-51д(м)

Батишева Вікторія

Прийняла: доцент, Заюкова Марина Сергіївна

Вінниця 2013

Зміст

Вступ

1. Сутність дивідендної політики, її завдання та фактори формування

2. Інструменти дивідендної політики та методи нарахування дивідендів

3. Форми виплати дивідендів

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Ефективність роботи підприємства значною мірою залежить від якості управлінських рішень, що стосуються використання одержаного прибутку. Приймаючи ці рішення, власники (менеджери) повинні всебічно зважити напрямки першочергових вкладень, фінансових ресурсів, виходячи з фінансового стану підприємства, рівня його матеріально-технічної бази, соціального розвитку колективу, можливостей прибуткового розміщення коштів на ринку цінних паперів, у грошово-кредитній сфері тощо.

На розподіл прибутку підприємств, створених у формі акціонерних товариств, значною мірою впливає обрана дивідендна політика, яка є сукупністю принципів і методів виплати дивідендів відповідно до завдань фінансово-господарської діяльності у конкретний проміжок часу.

Зміст дивідендної політики і проблеми її розробки вимагають виявлення природи дивідендів. Купуючи акцію підприємства і стаючи, таким чином, його співвласником, володар грошового капіталу розраховує отримати не тільки необхідну ставку прибутковості, а й премії, реалізуючи своєрідний підприємницький дохід. Його розмір залежить від багатьох чинників: компетентності керуючих, ризикованості обраної для вкладень сфери діяльності, економічної кон'юнктури і т.п. На відміну від відсотка розмір дивіденду заздалегідь невідомий. Тому, вкладаючи гроші в звичайні акції, акціонер піддається відомому ризику, але при нормальному ході справ на підприємстві винагороджується за це підвищеним доходом.

Дивідендна політика, як і управління структурою капіталу, справляє істотний вплив на положення компанії на ринку капіталу, зокрема на динаміку ціни його акцій.

1. Сутність дивідендної політики, її завдання та фактори формування

Дивідендна політика -- це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення.

Оптимізація дивідендної політики -- це оптимізація співвідношення між прибутком, що виплачується у вигляді дивідендів, і тим, який реінвестується з метою максимізації доходів власників.

Приймаючи рішення в галузі дивідендної політики, слід враховувати, що вони впливають на ряд ключових параметрів фінансово-господарської діяльності підприємства: величину самофінансування, структуру капіталу, ціну залучення фінансових ресурсів, ринковий курс корпоративних прав, ліквідність та ряд інших. Найбільш чітко вираженим є зв'язок між дивідендною політикою та самофінансуванням підприємства: чим більше прибутку виплачується у вигляді дивідендів, тим менше коштів залишається у підприємства для здійснення реінвестицій. Якщо ж приймається рішення про тезаврацію прибутку, то збільшується величина власного капіталу, а отже, змінюється загальна структура капіталу підприємства, що за певних обставин впливає на його вартість.

Метою дивідендної політики є оптимізація пропорцій розподілу чистого прибутку на поточне споживання у формі дивідендів і виробничий розвиток з метою максимізації ринкової вартості підприємства. Відповідно, дохід акціонерів складається з двох частин: спожитої і капіталізованої [7, c. 213-214].

До основних завдань, які слід вирішити в ході формування та реалізації дивідендної політики, відносять [7, c. 215]:

ѕ виявлення основних факторів, які впливають на прийняття рішення щодо виплати дивідендів чи реінвестування прибутку;

ѕ визначення оптимального співвідношення між розподіленим і тезаврованим прибутком;

ѕ оцінку впливу рішення щодо порядку розподілу чистого прибутку на ринкову вартість корпоративних прав підприємства та його інвестиційну привабливість;

ѕ визначення оптимальної для підприємства величини статутного і власного капіталу;

ѕ узгодження стратегії виплати дивідендів із податковим законодавством;

ѕ вибір найприйнятнішого методу та форми нарахування і виплати дивідендів;

ѕ оцінку впливу дивідендної політики на вирішення конфлікту інтересів між власниками, кредиторами та керівництвом підприємства.

У процесі формування дивідендної політики підприємства необхідно врахувати значну кількість факторів, що визначають її кінцеві параметри. У практиці фінансової діяльності ці фактори прийнято поділяють на наступні чотири групи [7, c. 219-222]:

1) Фактори, що характеризують інвестиційні можливості підприємства. До числа основних факторів цієї групи відносяться:

ѕ стадія життєвого циклу підприємства (на ранніх стадіях життєвого циклу підприємство змушене більше коштів інвестувати у свій розвиток, обмежуючи виплату дивідендів);

ѕ необхідність розширення підприємством своїх інвестиційних програм (у періоди активізації інвестиційної діяльності, спрямованої на відновлення і розширене відтворення основних фондів і нематеріальних активів, потреба в капіталізації прибутку зростає);

ѕ ступінь готовності окремих інвестиційних проектів з високим рівнем ефективності;

ѕ можливість впливу на інтенсивність інвестиційного процесу (окремі проекти вимагають прискореної реалізації в силу об'єктивних причин, що не залежать повною мірою від інвестора; це вимагає максимальної концентрації власних фінансових ресурсів в окремі періоди часу).

1. Фактори, що характеризують можливості формування капіталу з альтернативних джерел. У цій групі факторів основними є:

ѕ достатність резервів власних фінансових ресурсів, сформованих у попередньому періоді;

ѕ вартість залучення додаткового акціонерного капіталу;

ѕ вартість залучення додаткового позикового капіталу;

ѕ доступність позикових засобів на фінансовому ринку;

ѕ складність залучення позикових коштів у зв'язку з низьким рівнем платоспроможності і фінансової стійкості підприємства.

2. Фактори, пов'язані з об'єктивними обмеженнями. До числа основних факторів цієї групи відносяться:

ѕ рівень оподаткування дивідендів;

ѕ рівень оподаткування майна підприємства;

ѕ досягнутий ефект фінансового левериджу, обумовлений його диференціалом;

ѕ фактичний розмір прибутку і рівень рентабельності власного капіталу.

3. Інші фактори. В складі цих факторів можуть бути виділені:

ѕ кон'юнктурний цикл (у період підйому кон'юнктури ефективність капіталізації прибутку значно зростає);

ѕ рівень дивідендних виплат підприємствами-конкурентами;

ѕ невідкладність платежів по раніше отриманих кредитах (підтримка платоспроможності є більш пріоритетною задачею в порівнянні зі збільшенням дивідендних виплат);

ѕ можливість втрати контролю над управлінням (низький рівень дивідендів може призвести до істотного зниження ринкової вартості акцій і їх масовому “скиданню” акціонерами, що збільшує ризик фінансового захоплення підприємства конкурентами).

Оцінка цих факторів дозволяє визначити передумови формування того чи іншого типу дивідендної політики підприємства.

Дивідендна політика акціонерного товариства формується за такими основними етапами, як [3]:

1. Вибір типу дивідендної політики відповідно до фінансової стратегії акціонерного товариства.

2. Розробка механізму розподілу прибутку відповідно до обраного типу дивідендної політики.

3. Визначення рівня дивідендних виплат на одну акцію.

4. Визначення форм виплати дивідендів.

5. Оцінка ефективності дивідендної політики

Механізм розподілу прибутку акціонерного товариства відповідно до обраного типу дивідендної політики передбачає таку послідовність дій:

На першому етапі із суми чистого прибутку вилучаються обов'язкові відрахування в резервний і інші фонди спеціального призначення, передбачені статутом товариства. Сума чистого прибутку, за мінусом обов'язкових відрахувань, є так званим “дивідендним коридором”, у рамках якого реалізується відповідний тип дивідендної політики.

На другому етапі частина чистого прибутку, що залишилася, розподіляється на капіталізуєму і споживчу її частини. Якщо акціонерне товариство притримується залишкового типу дивідендної політики, то в процесі цього етапу розрахунків пріоритетним завдання є формування фонду виробничого розвитку і навпаки.

На третьому етапі сформований за рахунок прибут...