Детермінованість принципу обов'язковості у системі оподаткування

Характеристика принципу обов'язковості, який для загальнодержавної системи оподаткування, як і для її підсистеми, сформованої у сільському господарстві, має визначальне значення. Дотримання детермінованості принципу обов'язковості в системі оподаткування.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

ДЕТЕРМІНОВАНІСТЬ ПРИНЦИПУ ОБОВ'ЯЗКОВОСТІ У СИСТЕМІ ОПОДАТКУВАННЯ



Важливою ознакою системи оподаткування у сільському господарстві України має стати те, що сформована сукупність податків і зборів, які зобов'язані сплачувати сільгоспвиробники, повинні у своєму механізмі обчислення і сплаті враховувати особливості, характерні для даної галузі, якої вони так потребують. Для дотримання цієї важливої вимоги необхідно достатньо виважено підходити до побудови податкових принципів, які загальновідомі ще з часів Адама Сміта та мають своє практичне застосування у країнах з ринковою економікою. Власне, вони є тією домінантою, якої потребує будь-яка система оподаткування, а тому їх формулювання вимагає певного теоретичного обґрунтування та виваженого практичного підходу для їх впровадження, особливо тоді, коли це стосується оподаткування специфічних суб'єктів, до яких належать сільськогосподарські підприємства різних форм власності, які за певних критеріїв, встановлених податковим законодавством, відносяться до сільськогосподарських товаровиробників.

Проте формулювання та впровадження податкових принципів - це лише перший крок, за яким слідує інший, не менш важливий, зокрема той, що стосується їхнього дотримання. Визначити, наскільки вони дотримуються та відповідають загальновизнаним податковим принципам, можна за рахунок певного еталону (максимуму), який доцільно брати до уваги з урахуванням сучасного розвитку економіки, проводячи дану оцінку як з точки зору бюджету, так і з позиції податкоплатників. Досягти цього можливо за рахунок зіставлення класичних податкових принципів із тими, на яких базується система оподаткування у сільському господарстві України та на основі ґрунтовного аналізу щодо можливості їх гармонізації або заперечення. Останнє є особливо складним як з теоретичної, так і з практичної точок зору, особливо якщо врахувати різні періоди їх формування, хоча це ще більше переконує у доцільності проведення такої оцінки. Адже, по-перше, незважаючи на те, що класичні податкові принципи були сформульовані понад 230 років тому, вони так і не втратили своєї актуальності і, по-друге, слід враховувати й те, що класик політичної економії через об'єктивні причини обґрунтовував їх саме на прикладі сільського господарства. Зазначене вказує на ще одну перевагу податкових максимумів, оскільки сучасна система оподаткування у сільському господарстві України також знаходиться на черговому етапі свого становлення та потребує цієї важливої домінантної основи, яка відповідала б ринковим умовам.

Вищенаведене певним чином породжує проблему теоретичного характеру й обумовлює необхідність її наукового дослідження.

Виходячи із вищенаведеного, завданням цієї статті є встановлення дотримання детермінованості принципу обов'язковості в системі оподаткування у сільському господарстві України.

Аналізуючи податкові принципи, що законодавчо встановлені у нашій державі, слід зазначити, що вони потребують свого впорядкування та розміщення у послідовності, яка характерна для положень, сформульованих корифеями західної фінансової науки. У першу чергу це стосується принципу обов'язковості, який за своєю важливістю, на нашу думку, повинен бути розміщений найпершим у загальному їхньому списку, а не третім, як це передбачено за чинної редакції Закону № 77/97 [11]. Вважаємо, що його дія буде забезпечуватись набагато краще, якщо поряд з ним розташувати ще принципи рівнозначності і пропорційності, соціальної справедливості, рівності, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, які, на нашу думку, доцільно віднести до першої групи та поставити їх на початку в загальному переліку.

Зазначимо, що відповідно до Закону № 77/97 [11] під принципом обов'язковості необхідно розуміти впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства. Цим Законом дано визначення й вищезазначеним податковим принципам, зокрема:

- рівнозначності і пропорційності, тобто справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) - на більші доходи;

- соціальної справедливості, що означає забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі і надвисокі доходи;

- рівності, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, тобто забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Однак з точки зору сучасної системи оподаткування принцип соціальної справедливості потребує певних коригувань. Адже, незважаючи на те, що соціальна справедливість є одним із важливих чинників суспільного розвитку та досліджується ще з часів Аристотеля, її суть, особливо в оподаткуванні, є поняттям відносним. На практиці далеко не всі платники погодяться з тим, що вони справедливо сплачують податки, оскільки кожному із них притаманне власне відчуття справедливості. Тому у даному випадку йдеться не про скасування даного принципу взагалі, а про його нормування та приведення у відповідність до реалій суспільного розвитку. Отож, окрім суто індивідуально-ідеалістичного змісту, йому необхідно надати більш усуспільненого, пов'язаного зі стимулюванням соціального та економічного розвитку держави з урахуванням цілої низки факторів (у тому числі, темпів розвитку, фінансового стану галузей економіки, рівня інфляції та безробіття, вирівнювання розвитку регіонів тощо). Вважаємо, що найбільш обґрунтованим з цієї точки зору є принцип соціального спрямування, який уже не один рік успішно діє у податкових системах економічно розвинутих країн [ 12, с. 112-113]. Причому він не заперечуватиме інших податкових принципів, що віднесені нами до цієї ж групи, зокрема принципу рівнозначності і пропорційності та принципу рівності, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, які лише доповнюватимуть його.

Найхарактернішою ознакою для цієї групи податкових принципів є те, що відносини платників податків з державою мають базуватись на їх обов'язкові фінансово підтримувати останню на взаємній повазі, відповідно до одержаних доходів, сплати рівних податків з відповідних доходів з дотриманням рівності та соціальної справедливості. Перший підхід є особливо важливим для сучасної системи оподаткування, оскільки обов'язковість сплати податків у нашій державі стала одним із конституційних обов'язків громадян України, які повинні їх сплачувати в порядку та розмірах, встановлених законодавством. Тут доцільно зауважити, що майже з такої позиції вибудувано один із податкових принципів А. Сміта, який не випадково поставлено саме першим та сформульовано у такій послідовності.

Отже, для загальнодержавної системи оподаткування, як і для її підсистеми, сформованої у сільському господарстві, принцип обов'язковості має й надалі визначальне значення. Однак, на нашу думку, він сприйматиметься податкоплатниками набагато краще у наведеній послідовності, поєднуючи обов'язок із справедливим розподілом податкового тягаря.

Зауважимо, що саме з такої позиції було сформульовано перший податковий принцип А. Сміта, в якому зазначено, що піддані держави мають по змозі брати участь в утриманні уряду відповідно до своєї здатності й сил, тобто, відповідно до доходу, яким вони користуються під протегуванням і захистом держави [13, с. 505]. Отож, окрім обов'язковості у ньому відчувається й взаємна відповідальність та повага держави до платника податку, і навпаки. Зокрема, з його змісту очевидно, що податкоплатник за рахунок власних коштів зобов'язаний покривати видатки держави, яка має поступати з ним також справедливо, оскільки повинна фінансувати свої витрати лише за рахунок тієї частини коштів, яку він їй сплачуватиме "відповідно до своїх доходів". Звісно, що іншу частину доходу, яка, до того ж, відома як суспільству, так і державі, остання має залишити платнику податку для задоволення його матеріальних і духовних потреб. Тобто у даному випадку все будується на партнерстві та взаємоповазі, які є однією із важливих переваг у побудові податкових відносин.

Разом із цим не можна не помітити і того, що в принципі обов'язковості, який законодавчо затверджений в Україні, порівняно з першим постулатом А. Сміта, спостерігається як аналогічний, так і дещо інший зміст. Адже, у першому випадку в ньому відчувається тверда позиція законодавця запровадити норми щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Тому він цілком логічно на перше місце ставить законність податків у разі їх запровадження. З цієї точки зору можна стверджувати, що даний принцип, порівняно з іншими, є первинним. Безперечно, останнє є чисто умовною ознакою, оскільки кожний із них може проявлятись більшою або меншою мірою у певному періоді часу.

Не менш важливою з точки зору встановлення податків та зборів є друга частина даного податкового принципу. З її змісту очевидно, що сплата податків має ґрунтуватись на достовірних даних платників про об'єкти оподаткування, які характерні для певного звітного періоду. Це суттєва перевага податкового принципу, який значно розширює його суть і надає йому змістовнішого розуміння, який має бути закладени...