Державні запозичення та фінансова безпека української держави

Державні запозичення як основна форма державного кредиту. Класифікація державних запозичень. Основні механізми використання державних запозичень для фінансування дефіциту державного бюджету. Оцінка та шляхи забезпечення фінансової безпеки України.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ ТА ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

1.1 Державні запозичення як основна форма державного кредиту

1.2 Класифікація державних запозичень

1.3 Вплив державних запозичень на фінансову безпеку держави

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА РОЗМІРУ ДЕРЖАВНИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ УКРАЇНИ І СТАНУ ЇЇ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ

2.1 Сучасний стан та структура державного боргу України

2.2 Оцінка та шляхи забезпечення фінансової безпеки України

2.3 Механізм використання державних запозичень для фінансування дефіциту державного бюджету

РОЗДІЛ 3.ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ТА ОБСЛУГОВУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ В УКРАЇНІ

3.1 Удосконалення механізму обслуговування державного боргу України

3.2 Альтернативні методи розв'язання боргової проблеми

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК А. Оцінка рівня фінансової безпеки України

ДОДАТОК Б. Заходи стосовно зміцнення фінансової безпеки України

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасні фінансові системи побудовані на двох засадах: податковій і кредитній. Податкові фінанси співіснують з позичковими, борговими або дефіцитними фінансами. Податки і позики - ті взаємодоповнюючі інструменти державних фінансів, за допомогою яких держава звертається до економіки і суспільства за коштами. На відміну від інших форм руху позикового капіталу, державним кредитом вважається кредит, який надається державі і створює державний борг. Державний кредит набув вражаючих масштабів за умов розвинутого фінансового сектора економіки та демократичних форм державності. При сучасних функціях держави і фінансово - ресурсних можливостях ефективної ринкової економіки державний кредит має особливе значення в зосередженні, з'єднуванні й використанні розрізнених капіталів у інтересах суспільства. Разом, з тим при певному збігові обставин державний кредит стає джерелом серйозних проблем, так як неефективний механізм залучення позик та їх непродуктивне використання (особливо у першій половині 90-х рр.) зумовили досить стрімке накопичення боргу та концентрацію платежів щодо його обслуговування у вузькому часовому інтервалі.

Упродовж століть боргові фінанси є однією з найбільш дискусійних тем академічної фінансової думки, потужним політичним і суспільним подразником і суперечливим питанням не лише національного, а й глобального масштабу. Недаремно на суспільно - психологічному й емоційному рівнях сприймання державних запозичень варіює від апокаліпсичного образу смертоносної проблеми до чудодійного засобу вирішення всіх проблем, що знайшло своє відображення в науково - теоретичних уявленнях про природу державного боргу.

Чимало науковців зробили свій внесок у дослідження перших проявів заборгованості, прогнозів її розвитку та перших застережень щодо фінансової безпеки країни.

Це А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, М. Алексеєнко, С. Іловайський, М. Орлов, І. Озеров, Р. Барро, А. Ларнер, Г. Маультон.

Метою даної роботи є узагальнення суті, причин та наслідків державних запозичень.

Із логіки поставленої мети виступають наступні завдання:

- здійснити теоретичний аналіз концептуальних засад державних запозичень та фінансової безпеки;

- проаналізувати й охарактеризувати динаміку структури державних запозичень України;

- визначити удосконалення механізму обслуговування державного боргу України;

- обґрунтувати методи управління державними запозиченнями у контексті забезпечення фінансової безпеки.

Об'єктом дослідження виступають державні запозичення як економічне явище.

Предметом дослідження є боргові аспекти фінансової безпеки, які будуть проаналізовані в наступних розділах моєї курсової роботи.

В роботі були застосовані такі методи дослідження, як методи наукового пізнання, метод аналогій, порівняння та різноманітні статистичні методи.

Теоретичну та методологічну основу дослідження складають наукові положення сучасної економічної теорії, теоретичні висновки та узагальнення вітчизняних науковців, що містяться у періодичній та монографічній літературі; нормативно-правові документи з досліджуваного питання.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ ТА ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

1.1 Державні запозичення як основна форма державного кредиту

Державний кредит -- специфічна ланка державних фінансів; він не має ні окремого грошового фонду (кошти, що мобілізуються з його допомогою, потрапляють, як правило, до бюджету), ні відокремленого органу управління; разом із тим він характеризує особливу форму фінансових відносин держави і тому виділяється в окрему ланку.

Державний кредит -- це сукупність економічних відносин, що виникають між державою та фізичними або юридичними особами (фінансово-кредитними установами, корпораціями, іноземними урядами, міжнародними фінансовими організаціями і приватними особами) стосовно питання мобілізації додаткових грошових коштів на кредитній основі, тобто на умовах зворотності, строковості та платності, в процесі формування загальнодержавного фонду фінансових ресурсів, в яких держава може бути як позичальником, кредитором або гарантом.

За економічною сутністю державний кредит -- форма вторинного перерозподілу ВВП. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій.

Метою запозичення коштів може бути:

-- покриття бюджетного дефіциту;

-- регулювання грошового обігу;

-- залучення коштів для інвестиційних програм тощо.

Тобто державний кредит безпосередньо пов'язаний із бюджетним дефіцитом, будучи джерелом його покриття. В окремих випадках за його допомогою можуть мобілізовуватися кошти у фонди цільового призначення або на цільові проекти. Крім того, до системи державного кредиту належать позики, що надаються під державні гарантії або для поповнення валютних резервів центрального банку від Міжнародного валютного фонду й інших міжнародних фінансово-кредитних установ.

У сучасних умовах державний кредит виконує такі основні функції:

-- фіскальну, тобто сприяє акумуляції додаткових коштів до централізованих і децентралізованих фондів держави;

-- регулюючу -- регулює грошовий обіг за допомогою здійснення операцій на ринку цінних паперів (купівля-продаж державних цінних паперів Національним банком України з метою їх розміщення на відкритому ринкові), що впливає на пропозицію грошей і відповідно на позичковий процент.

Кредитний метод залучення коштів до господарського обороту суттєво відрізняється від податкового. За допомогою податків держава примусово акумулює частину вартості, втіленої в доходах окремих соціальних верств. За кредитного методу держава переважно в добровільній формі залучає частину вартості, відображеної в позиковому капіталі, тобто частину суспільного капіталу, що відокремилася. Податковий метод держава використовує з метою акумуляції внутрішніх джерел, кредит дає їй змогу залучати не тільки внутрішні, але й зовнішні джерела.

Державний кредит -- одна з форм руху позикового капіталу, й передусім тимчасово вільних грошових коштів населення і підприємств (об'єднань), різних фондів, кредитних і страхових установ, для фінансування державних видатків на добровільній основі за умов державної гарантії повернення запозичених коштів, і як правило, зі сплатою встановленого відсотка.

У кредитних відносинах беруть участь кредитор і позичальник як юридично самостійні суб'єкти. При цьому позичальником звичайно є держава. З боку держави суб'єктами кредитних відносин можуть бути:

-- Кабінет Міністрів України;

-- органи влади Автономної Республіки Крим;

-- органи місцевого самоврядування;

-- Міністерство фінансів України (зокрема в особі Державного казначейства);

-- Національний банк України.

З іншого боку, в державно-кредитні відносини як кредитори вступають громадяни та суб'єкти господарювання (банки, страхові компанії, акціонерні товариства), котрі надають кредит державі під певні державні зобов'язання. Надання державі кредиту з боку юридичних і фізичних осіб здійснюється шляхом купівлі останніми облігацій державних позик та інших цінних паперів, що випускає держава.

В ролі забезпечення державного кредиту виступає все майно, що перебуває у власності держави, але обсяг застави в кредитній угоді між державою й підприємствами та населенням не вказується.

Державний кредит буває таких видів:

-- внутрішній, коли держава запозичує кошти у підприємств і населення власної країни;

-- зовнішній, якщо держава робить запозичення на міжнародному рівні.

Внутрішній державний кредит може мати такі форми:

-- державні запозичення у вигляді державних позик;

-- мобілізація коштів через систему державних ощадних установ;

-- використання коштів позикового фонду;

-- казначейські позики;

-- гарантовані запозичення.

Державні запозичення -- основна форма державного кредиту, коли держава є позичальником. Для цих запозичень характерн...