Дитяча безпритульність як соціальне явище. Стан та закономірності розвитку дитячої безпритульності в Україні, її причини та наслідки. Основні напрями і зміст соціальної роботи з дітьми в притулку. Арт-терапія як метод ресоціалізації безпритульних дітей.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Дитяча безпритульність як соціальне явище
• 1.1 Стан та закономірності розвитку дитячої безпритульності в Україні
• 1.2 Причини та наслідки дитячої безпритульності в Україні
• 1.3 Особливості соціалізації безпритульних дітей
• 1.4 Технології соціального захисту безпритульних дітей в Україні
• Розділ 2. Технології реабілітації безпритульних дітей в закладах соціального захисту
• 2.1 Основні напрями і зміст соціальної роботи з дітьми в притулку для дітей
• 2.2 Арт-терапія як метод ресоціалізації безпритульних дітей
• 2.3 Методичні рекомендації працівникам притулку для дітей щодо використання техніки колажу в роботі з вихованцями
• Висновки
• Список використаних джерел
• Додатки

Вступ

Українське суспільство в останні півтора десятиліття в усіх сферах життєдіяльності зазнало глибоких потрясінь. Це процес перебудови, оновлення супроводжується об'єктивними труднощами, кризовими явищами, деформаціями суспільної свідомості, повільною стабілізацією політичних, економічних та соціальних чинників.

Сьогодні проблема дитячої безпритульності в Україні набула загальнодержавного значення, стала предметом стурбованості і посиленої уваги широких кіл громадськості, органів державного управління та місцевого самоврядування.

Наша країна багато раз зазнавала своєрідні хвилі безпритульності: між першою світовою і громадянською війнами, після голоду і епідемій 1930-х рр. Згідно офіційної статистики, у 1922 р. в України налічувалося біля 2 мільйонів безпритульних дітей, хоча реально їх було значно більше. За всю історію України аж до сьогоднішнього дня це єдиний період, який можемо приблизно оцінити в кількісних показниках. Офіційної статистики щодо кількості безпритульних дітей в Україні немає. Точних цифр не існує через те, що діти постійно мігрують по різним регіонам України. Фактично, дані до статистики потрапляють лише по тим дітям, яких зареєструвала кримінальна міліція у справах неповнолітніх. Зараз це близько 126 тисяч дітей, яких можна зарахувати до дітей без батьківської опіки, які проживають на вулиці.

З метою подолання дитячої безпритульності в Україні прийнято державні програми, зокрема, державна програма подолання дитячої безпритульності на 2006-2010 роки, яка орієнтована на подолання дитячої безпритульності, запобігання соціальному сирітству, створення умов для всебічного розвитку та виховання дітей. Вона передбачає підвищення ефективності роботи щодо запобігання дитячій безпритульності шляхом удосконалення нормативно - правової бази, поліпшення існуючих та пошуку нових форм соціальної підтримки дітей, які перебувають у складних життєвих.

Дослідження проблеми дитячої безпритульності в Україні та в зарубіжних країнах здійснювали А. Адлер, С. Бадора, В. Виноградова - Бондаренко, Л. Волинець, М. Гернет, А. Зінченко, М. Левітана, П. Люблінський, С. Познишев, В. Рубінштейн, Д. Футтер. У деяких дослідженнях, з них особливості особистості та виховання дітей з неблагополучних, алкозалежних, неповних сімей. (Т. Барсуков, І. Белінська, А. Віденко, С. Воронова, В. Галузинський, Л. Девіс, Л. Ковальчук, Н. Максимова, С. Нечай.)

Мета дослідження: обґрунтувати методику використання арттерапії з метою ре соціалізації безпритульних дітей у притулку для дітей

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати стан дитячої безпритульності в Україні та виявити причини її поширення.

2. Проаналізувати основні напрямки соціальної роботи з дітьми в притулку для дітей.

3. Обґрунтувати можливості використання арттерапії з метою ресоціалізації безпритульних дітей

4. Розробити методику використання колажу у роботі з безпритульними дітьми

Об'єкт дослідження: ресоціалізація безпритульних дітей.

Предмет дослідження: методи ресоціалізації безпритульних дітей у закладах соціального захисту.

Методи дослідження:

теоретичні: аналіз - для оцінки стану дитячої безпритульності, для виявлення основних напрямів соціальної роботи з дітьми в притулку для дітей, для виявлення переваг та недоліків методу арттерапії; синтез - для обґрунтування можливості використання арттерапії з метою ре соціалізації безпритульних дітей, для розробки методики використання колажу в роботі з безпритульними дітьми.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблено методичні рекомендації працівникам притулку для дітей щодо використання техніки колажу в роботі з вихованцями. Результати дослідження можуть бути використані при вивченні дисциплін "Технології соціальної роботи" та "Соціальна робота з різними групами клієнтів".

Апробація результатів дослідження. Матеріали дослідження обговорювались на засіданнях кафедри соціальної роботи та соціальної педагогіки (протокол № 8 від 6.03.2013, протокол № 10 від 24.04.2013), а також опубліковані у вигляді статті "Стан дитячої безпритульності в Україні" у збірці студентських наукових робіт "Сучасні соціально-педагогічні процеси в Україні: тенденції, реалії, перспективи" (ПОЧУЄМО, ЗРОЗУМІЄМО, ДОПОМОЖЕМО), Випуск 5, Частина І. Херсон, 2013. - С.72-74

Структура випускної роботи: складається зі вступу, двох розділів, 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (43 найменувань) та додатків. Текст дослідження викладено на ____ сторінках, з них 42 сторінки основного тексту.

Розділ 1. Дитяча безпритульність як соціальне явище

1.1 Стан та закономірності розвитку дитячої безпритульності в Україні

Проблема дитячої безпритульності не нова для України. На думку вітчизняних вчених, безпритульність є відображенням політико-економічного і культурного стану соціуму, це закономірний наслідок криз перехідного етапу у розвитку країни.

Виокремлюють чотири хвилі масової безпритульності дітей:

1. Перша хвиля зародилася за царської Росії (1910 р. - до 2,5 млн. безпритульних дітей) й істотно посилилася в складних історичних обставинах наступного десятиліття: Перша світова війна, революція, громадянська війна, евакуація, голод, безробіття тощо (1921 р. - до 4,5 млн. безпритульних дітей.).

2. У 1931-1933 рр. ХХ століття, виникла нова хвиля безпритульності, породжена колективізацією, голодомором, репресіями.

3. Третю хвилю масової безпритульності спричинила друга світова війна, яка зробила сиротами та безпритульними мільйони дітей.

4. Зростання масштабів безпритульності в пострадянських країнах, у тому числі й в Україні, відмічається в 90-і роки ХХ століття як наслідок соціально-економічних потрясінь перехідного періоду. Це негативне явище не подолано і на даний час [2, с.1].

Сучасне реформування суспільства призвело до загострення такого соціального явища, як дитяча безпритульність. Високий рівень розлучень, побутова невлаштованість багатьох сімей, їх соціальна незахищеність, спричинили розповсюдження негативних проявів у дитячому середовищі.

У законодавстві України юридичне визначення дитячої безпритульності вперше було надано в Законі України " Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року - "безпритульні діти - діти, які покинуті батьками, самі залишили сім'ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання".

Згідно даних Міністерства соціальної політики станом на 01.01.2011 року чисельність дітей віком до 18 років в Україні становила 8 003 281 осіб (4 110 490 осіб чоловічої статі та 3 892 791 - жіночої), що дорівнює 17,6 % загальної чисельності населення країни [25].

Сьогодні в Україні жодне відомство не має точної інформації про кількість безпритульних дітей, державна статистика наводить лише дані про вихованців притулків для неповнолітніх. За даними Міністерства соціальної політики протягом 2011 року в притулках для дітей служби у справах дітей перебувало всього 28 432 дітей, у тому числі: доставлені з вулиці 15 634 дитини; доставлені з сім'ї 3637 дитини; самостійно звернулись 2650 дітей; вилучено з сім'ї кримінальною міліцією 6511 дітей.

Безпритульні діти в Україні - це переважно особи шкільного віку - від 6 до 16 років (76%), близько 80% малолітніх безпритульних - хлопчики. На профілактичному обліку служб у справах неповнолітніх перебуває близько 130 тисяч дітей, які жебракують, порушують правила громадського співжиття, вживають наркотичні речовини та алкогольні напої [8, с.15].

За даними Міністерства внутрішніх справ України, усього за підсумками 2011 р. працівниками міліції до органів внутрішніх справ доставлено 24 тис. неповнолітніх за бродяжництво та 10 тис. за жебракування.

Безпритульні діти в Україні - це переважно особи до 14 років. "Самостійно” діти йдуть з дому, починаючи з 6-7 років.

Це підтверджується і віковими характеристиками вихованців притулків для неповнолітніх. Так, у 2011 р. в притулках перебувало 3813 (13%) дітей віком від 3 до 7 років, 17 907...