Соціологічні ідеї представників української соціологічної думки другої половини ХIX - початку ХХ ст. Українська соціологія сьогодні: стан, проблеми та перспективи. Сутність і основні категорії гендерної соціології. Сутність, етапи і напрями фемінізму.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

ПЛАН

1. Соціологічна думка України

1.1 Соціологічні ідеї представників української соціологічної думки другої половини ХIX, початку ХХ ст.

1.2 Соціологія в Україні в 20-40 роках

1.3 Українська соціологія сьогодні. Стан, проблеми, перспективи

2. Гендерна соціологія

2.1 Сутність і основні категорії гендерної соціології

2.2 Сучасні парадигми сучасної гендерної соціології

2.3 Феменізм. Сутність, етапи і напрями

Список використаної літератури

1. Соціологічна думка України

1.1 Соціологічні ідеї представників української соціологічної думки друга половинна XIX, почато ХХ ст.

Історія України, тривалий час позбавленої незалежності, відбилася на специфіці розвитку соціальної думки, для якої домінуючою були ідеї національної єдності, державності, що зумовлювалось постійною зовнішньою загрозою денаціоналізації народу, наступу на його культуру та небезпекою асиміляції в перспективі. Правлячі кола та ідеологи держав, під владою яких була Україна, намагалися позбавити її народ власної історії, культури і навіть прадавньої історичної назви "Русь" під приводом спільності походження словґян та їх культури. Проте спільність генезису та елементів культури словґянських народів, як зазначає український вчений М.В.Захарченко, не означає їх етнічної тотожності.

Друга половина XIX ст. стала справжнім розквітом соціологічної думки в Україні. Микола Іванович Зібер, Сергій Андрійович Подолинський, Остап Степанович Терлецький, Іван Якович Франко, Іван Федорович Фесенко, Олександр Опанасович Потебня, Леся Українка та інші висловили ряд важливих положень щодо ролі особи в історії, перебудови суспільства на справедливих засадах, місця і ролі робітничого класу в суспільстві на Україні і в західних країнах, механізму діяльності самоврядових общин. Українські соціологи вивчали і будували прогнози стосовно демографічних проблем, піддавали нищівній критиці соціал-дарвіністські погляди. Численні збірки, дослідження та інші матеріали М.Максимовича, П.Чубинського, М.Зібера, М.Сумцова, Ф.Вовка, І.Рудченка не лише містять цінний емпіричний матеріал про різні сфери матеріального та духовного життя українського народу, а й започатковують елементи етносоціології, соціології літератури та інші підрозділи соціологічної науки. Соціологічні погляди українських мислителів були тісно повґязані з боротьбою всіх верств українського суспільства за національне звільнення від східних і західних імперських поневолювачів. Це була нелегка боротьба за українську мову, культуру, науку. Початком самостійних соціологічних праць слід вважати дослідження женевського гуртка українських учених у 80-х роках XIX ст., які друкувалися в часописі "Громада" (Женева) і в окремих виданнях. У цей час у всій тодішній соціології домінуючим методологічним напрямом був позитивізм, під впливом якого соціологічна теорія натуралізується, набуваючи форм еволюціонізму, органіцизму, соціал-дарвінізму тощо. Саме під впливом наведених напрямів і течій перебували учені, які започаткували соціологічні студії в Україні. Характерною ознакою їх діяльності була активна пропаганда положень, уже вироблених західною соціологічною думкою. Учені того часу не стільки турбувалися про продукування нових ідей, скільки про засвоєння уже вироблених. Певною мірою така позиція є зрозумілою, якщо взяти до уваги, що соціологія була наукою новою і до того ж запозиченою. Її дійсно необхідно було освоювати. Цим, напевне, і пояснюється некритичне ставлення учених до положень, висунутих попередниками, багато з яких приймалися за аксіоми. Тому, не заперечуючи оригінальності певних ідей, висловлених ученими, які працювали в цей час в галузі соціології, слід зазначити, що їх соціологічні пошуки були спрямовані на розробку, поглиблення ідей таких мислителів, як О. Конт, Г. Спенсер, К. Маркс та ін., а не на вироблення нових власних теорій. Характерно, що соціологічні праці пишуть філософи, економісти, етнографи й інші представники суміжних наук.

Перехрещування поля дослідження із суміжними дисциплінами зумовило те, що як передвісників української соціологічної думки треба розглядати представників таких наук, як українська соціальна філософія, історія, географія, економіка, статистика та інші. Зв'язок соціології з цими науками (насамперед економікою, правом) є настільки міцним, що на їх основі виникли окремі соціологічні школи. Спільна вихідна база соціології з іншими ділянками суспільного знання не тільки відбивалася на дослідах на початку розвитку української соціології, а й пізніше часто мала вирішальне значення для праць цих наук.

Відомий український економіст, соціолог, публіцист С. А. Подолинський (1850 -- 1891 рр.) соціологію розглядає як науку про людське суспільство. В своїй науковій творчості поєднував марксистські і соціал-дарвіністські погляди. Коло соціологічних інтересів зводиться до наступної проблематики: виробнича діяльність людей і господарські відносини в ЇЇ процесі, соціальна стратифікація, соціальна мобільність, взаємозалежність національності і положення індивіда в суспільстві, закон боротьби за існування і закон зростання солідарності людей. Важливою є думка про те, що одним з вимірів соціальної стратифікації і умов соціальної мобільності є приналежність до певної національності. При аналізі бідності виступив проти мальтузіанства, стверджуючи, що людство не подвоюється через кожні 50 р., а існуюча бідність не є наслідком збільшення населення на землі. Подолинський висуває ідею, що поряд з боротьбою за існування діє і закон зростання солідарності людей, згідно якого зростання населення ставить проблему гострішої боротьби з природою з метою добування необхідних речовин, що в свою чергу зумовлює необхідність об'єднання людей в товариства. Обґрунтовує тезу, що в громаді, збудованій на основі солідарності, дарвіністський закон виявлятиме себе в тому напрямку, що висуватиме на перші позиції в науці, мистецтві, в сфері морального вдосконалення найбільш розвинутих осіб.

Коло соціологічних зацікавлень українського громадсько-політичного діяча, вченого і публіциста М. П. Драгоманова (1841 -- 1895 рр.) - соціальні зміни, співвідношення історії і соціології, питання національності, проблеми прогресу. Прихильник теорій О. Конта, Г. Спенсера, П. Ж. Прудона. Соціологію розглядав як науку про суспільство. В поглядах на суспільство дотримувався в цілому еволюційної теорії. Важливу роль у розумінні сутності соціальних змін відіграє природнича наука. В питанні про співвідношення різних боків еволюційного прогресу дотримувався погляду, що такі сфери суспільного життя, як економіка і соціальні відносини підлягають органічній еволюції, а зміни в державній і політичній сферах еволюціонують залежно від двох перших. Надаючи великого значення соціологічному підходу до історії, Драгоманов підкреслював, що в такому випадку історія буде не описовою наукою, а розкриватиме закони минулої діяльності людей, тобто даватиме точні знання, як і природничі науки. Розглядаючи нації, Драгоманов приписує кожній ряд певних ознак (мова, будова тіла, одяг, звичаї). Говорячи про прогрес, розглядає його як якісну характеристику розвитку суспільства; першопричина прогресу -- в об'єктивному русі історії, а шляхи прогресу можуть набувати мирних і немирних форм. Твори Драгоманова: "Чудацькі думки про українську національну справу" (1916 р..), "Що таке українофільство?" (1916 р.).

На формування соціологічних поглядів українського етнографа, антрополога, політичного діяча Ф. К. Вовка (1847 -- 1918рр.) -- мали вплив ідеї О. Конта і Г. Спенсера. Соціологію розглядав як науку про суспільне життя, яка разом з спеціальною та передісторичною антропологією, етнологією, етнографією є складовою однієї науки -- антропології; хронологічно виникненню соціологи передують геологія, палеонтологія і біологія. Вовк приділяв увагу питанням еволюції. На його думку, закони розвитку біології переносяться на суспільство і дають підстави зробити висновок, що всі суспільні явища і форми виникли не внаслідок впливу на них зовнішніх сил, а є результатом повільного ступеневого розвитку зародків фізичної природи людини. Цілковита однаковість фізичної природи людини зумовлює одноманітність соціальних явищ, а різні умови довкілля зумовлюють їхню різноманітність. Досліджував розвиток етнологічних спільнот і таких соціальних інститутів як наука, релігія і сім'я. Основна праця; "Студії з української етнографії та етнології".

Одним з найяскравіших українських дослідників у галузі соціології був М. М. Ковалевський (1851 -- 1916 рр.). Вже 17-річним юнаком він познайомився з "Курсом позитивної філософії" О. Конта. Майже 25 років його наукової діяльності відбувається за кордоном. Він мав можливість оцінювати погляди сучасних йому соціологів не тільки за їх творами, більшість з них він знав особисто -- Спенсера, Льюїса, Уордо де Грефа, Тарда, Дюркгейма, Мена, Маркса та ін. Він був членом Міжнародного соціологічного товариства, певний час навіть головою, безпосереднім учасником його конгресів, членом ряду соціологічних інститутів і автором їх видань. З цього приводу іноді М. Ковалевського не вважають представником української соціології. То наголошують на його європеїзмі, то видають за представника російської соціологічної думки. Але Ковалевський є типовим представником обширної течії історичної і соціологічної думки України, яка відображала інтереси українського лібералізму 80-90-х років. Соціологічні студії Ковалевського найменше є "російськими". Як зазначав Н. С. Тімашев у книзі "Вступ в історію соціології" (Лондон, 1947 р.), Ковалевський повністю порвав з...