Соціальні хвороби

Поняття та відмінні особливості соціальних хвороб як захворювань людини, виникнення і розповсюдження яких пов’язане переважно з несприятливими соціально-економічними умовами. Характеристика найбільш розповсюджених: туберкульозу, сифілісу, гонореї, СНІДу.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

Реферат

Соціальні хвороби

Вступ

Соціальні хвороби - це захворювання людини, виникнення і розповсюдження яких пов'язане переважно з несприятливими соціально-економічними умовами (венеричні захворювання, туберкульоз та ін.).

У Декларації Тисячоліття Організації Об'єднаних Націй визначені Цілі Розвитку Тисячоліття, які 189 країн (включаючи Україну) зобов'язалися виконати до 2015 р.

Блок програмних завдань Декларації з питань соціальної політики, зокрема у галузі охорони здоров'я, для України включає досягнення наступних цілей:

- поліпшення здоров'я матерів та зменшення дитячої смертності;

- обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу і започаткування тенденції до скорочення їх масштабів.

На початку третього тисячоліття такі соціально небезпечні інфекційні хвороби як ВІЛ/СНІД і туберкульоз викликають найбільшу стурбованість Організації Об'єднаних Націй та світового співтовариства. Вже сьогодні виклики зазначених хвороб розглядаються як глобальна проблема, а отже і відповідь на них як окремої держави, так і співдружності країн повинна бути глобальною за своїм масштабом та ефективною за результатом.

1. Характеристика соціальних хвороб

Туберкульоз - одна з найдавніших хвороб, яка може уражати всі органи і системи. Туберкульозний процес підтримується тільки за умови взаємопов'язаних основних ланок:

- дія збудника інфекції;

- механізму передачі;

- сприйнятливість до туберкульозу організму.

Загалом в Україні реєструється щодня 82 нових випадки захворювання, 30 хворих - помирає. За рік помирає приблизно 10 тисяч українців.

Відкриття збудника туберкульозу належить Роберту Коху (1882 р.). Він же розробив основні питання патогенезу й імунітету захворювання, одержав туберкулін.

Тепер збудник називають мікобактерією туберкульозу. Мікобактерії туберкульозу - тоненькі, прямі або трохи зігнуті палички. Є такі типи мікобактерій:

- людський;

- бичачий;

- пташиний.

Джерелом інфекції є: хворі люди і тварини з відкритою формою туберкульозу, які виділяють збудник.

Основні шляхи проникнення мікобактерій туберкульозу в організм людини:

- Аерогенний шлях зараження: Спостерігається у 90-95% випадків. При аерогенному шляху інфікування мікобактерії потрапляють у дихальні шляхи з краплинами слизу, харкотиння або пилом. Туберкульоз органів дихання може розвинутися і при проникненні збудника з мигдаликів, лімфовузлів, з черевної порожнини.

- Аліментарний шлях зараження пов'язаний із вживанням харчових продуктів від тварин, хворих на туберкульоз, використанням інфікованої їжі, посуду, через молоко хворої матері.

- Контактний шлях проникнення мікобактерій можливий у людей, які доглядають хворих тварин або працюють із зараженим матеріалом від хворих, коли збудник захворювання проникає безпосередньо через пошкоджену шкіру або кон'юнктиву. Рідко вхідними воротами туберкульозу можуть бути мигдалики, слизова оболонка очей та статевих органів.

- Внутрішньоутробне зараження туберкульозом зустрічається при генералізованих формах захворювання та пошкодженні плаценти під час пологів при аспірації новонароджених навколоплідних вод. Зараження людей туберкульозом найчастіше відбувається повітряно-краплинним і повітряно-пиловим способом. Можливе також інфікування через молоко і молочні продукти, через шкіру і слизові оболонки. Туберкульоз органів дихання визначають за локалізацією і поширеністю процесу, фазою його перебігу і бактеріовиділенням.

Симптоми: загальна слабкість, нездужання, зниження працездатності, пітливість, зниження апетиту, схуднення, порушення сну, підвищенна температураПри зовнішньому огляді на початкових формах туберкульозу у хворих відсутні видимі відхилення від норми. Проте у більшості пацієнтів на більш пізніх стадіях захворювання видно: блиск очей, рум'янець на фоні блідої шкіри обличчя, збільшення периферичних лімфовузлів, деформація грудної клітки, а у хворих на туберкульоз легень проявляються такі симптоми, як тривалий кашель з виділенням харкотиння, кровохаркання, біль в грудній клітці, задишка.

Профілактика туберкульозу складається з комплексу різних заходів. Розрізняють соціальну, санітарну, специфічну (щеплення та ревакцинація) та хіміопрофілактику.

Лікування хворих на туберкульоз є основною складовою частиною заходів боротьби з цією недугою, бо завдяки виліковуванню хворих ліквідуються джерела інфекції та поліпшується епідеміологічна ситуація з туберкульозом. В сучасних умовах важливе місце займає комплексне, дидеренційоване лікування. Воно починається з моменту встановлення діагнозу і до досягнення клінічного видужання.

2. Венеричні захворювання

Венеричні захворювання - це особлива група інфекційних хвороб, які передаються переважно статевим шляхом; на них хворіють однаковою мірою як чоловіки, так і жінки. На відміну від звичайних інфекційних захворювань венеричні хвороби не залишають після себе імунітету, і при повторному зараженні хвороба розвивається знову. При венеричних хворобах видужання не настає само по собі: без медичної допомоги людина не може позбутися такої хвороби і хворіє на неї все життя.

Кожне венеричне захворювання спричиняється певним видом мікроорганізму: сифіліс - блідою спірохетою, гонорея (трипер) - гонококом.

Для венеричних хвороб характерне зараження тільки за умов такого тісного контакту, яким є статевий, а також контакту побутового (спільне використання одними й тими самими предметами вжитку: рушник, посуд, мило, зубна щітка тощо). Отож, заразиться людина венеричною хворобою чи ні - прямо залежить від її поведінки, а за умови правильної поведінки ймовірність захворювання дорівнює нулю.

Сифіліс. Збудник сифілісу - бліда спірохета - посилено розмножується й поширюється на найближчі ділянки тіла. Від 4 до 5 тижнів після зараження триває інкубаційний період, ознаки захворювання при цьому не виявляються. Потім на місці оселення спірохети з'являється виразка або садно округлої форми з блискучою поверхнею та затвердінням в основі. Через кілька днів після появи виразки різко збільшуються найближчі лімфатичні вузли. Це - первісний період сифілісу. Він триває приблизно місяць, та оскільки сифілітична виразка і збільшення лімфатичних вузлів не супроводжуються болем, хворий на сифіліс може не помічати ознак хвороби і не звернутися вчасно за медичною допомогою.

У вторинний період сифілісу спостерігаються явища інтоксикації (отруєння) організму трутою спірохет. При цьому немає якихось характерних ознак, за якими можна було б безпомилково визначити захворювання на сифіліс; звичайні загальна слабкість, головна біль, нездужання, біль у м'язах, суглобах і кістках, невелике підвищення температури. Єдина характерна ознака вторинного періоду сифілісу - рожево-червоні плями по всьому тілу. У вторинний період сифілісу хворий дуже заразний для навколишніх.

У третинному періоді сифілісу в місцях скупчення спірохет дуже уражаються тканини: спочатку тканина сильно набрякає, а потім мертвіє і розпадається, на її місці утворюється глибокий рубець, характерний тільки для сифілісу. Такі ураження тканини (гуми) можуть з'явитись на будь-якій ділянці тіла. Поява гуми на ділянці твердого піднебіння спричиняє руйнування кістки в цьому місці й виникнення характерної для сифілісу гугнявості. Гума на ділянці спинки носа руйнує кістки носа, призводить до його «провалювання». Ушкодження різних частин тіла спотворюють людину і роблять її інвалідом.

Гонорея. На слизовій оболонці статевих органів збудник гонореї - гонокок - посилено розмножується, спричиняє її запалення, яке супроводжується набряком і сильним виділенням гною. Ушкоджені місця слизової оболонки починають дуже різати і пекти, на них виникають ерозії. Хвороба ускладнюється порушенням відтікання сечі. У крові гонокок швидко гине, тому на відміну від сифілісу, гонорейна інфекція звичайно має місцевий характер. Гонокок виділяє отруту, і через це, крім місцевих уражень, у хворого спостерігається слабкість, втрата апетиту, головний біль.

Визначити гонорею можна за інтенсивним виділенням гною із сечовивідного каналу, сильною різзю і печінням при сечовиділенні, болісними позивами на сечовиділення, пов'язаними з поширенням інфекції на сечовий міхур. Ці ознаки хвороби з'являються через 1-3 дні після зараження й досягають найбільшої інтенсивності через 2-8 днів. Через кілька тижнів вони стихають, і хвороба переходить у хронічну форму, яка протікає майже безболісно. Хвороба може загостритись при вживанні алкоголю, при ослаблені організму, в жінок під час менструації і після пологів.

Боротьба з венеричними захворюваннями. В нашій країні створено всі необхідні умови для успішної боротьби з венеричними захворюваннями. Проводяться заходи, що запобігають поширенню цих хвороб; хворим подається безплатна медична допомога, усіх хворих обов'язково ставлять на облік у спеціальні медичні заклади - шкірно-венерологічні диспансери.

Заходи боротьби із венеричними хворобами:

1. Уникати випадкових статевих зв'язків та алкоголю.