Особистість в соціології

Сутність і стадії соціалізації; етапи, агенти, інститути. Поняття адаптації, інтеріоризації; специфіка соціалізації дітей, молоді, дорослих, людей похилого віку. Соціологічна концепція індивіда, людини; віртуальна особистість - феномен сучасної культури.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Тема 1: Соціалізація особистості

1. Сутність та стадії соціалізації

2.Агенти та інститути соціалізації

3. Специфіка соціалізації дітей, молоді, дорослих та людей похилого віку



1. Соціалізація особистості як процес

Для розуміння сутності соціальних явищ, системи взаємозв'язків людей у суспільстві необхідно знати, що є рушійною силою вчинків кожної конкретної людини. Індивідуальна поведінка є основою розуміння життя соціальної групи чи суспільства. Входження людини в соціальну спільноту визначається поняттям "соціалізація".

Соціалізація - це процес, під час якого індивід засвоює культурні норми та соціальні ролі.

У зв'язкуз тим, що людина є активним суб'єктом, взаємодія її з середовищем пов'язана не лише із засвоєнням його вимог, але і з можливістю змінювати середовище, впливати на нього. Взаємодія індивіда та соціального середовища в процесі соціалізації відбувається у формі адаптації та інтеріорізації.

Адаптація - це пасивне пристосування людини до соціального середовища.

Інтеріорізація - це активна взаємодія індивіда із середовищем, у якому людина робить свідомий вибір.

Соціалізація особистості відбувається під упливом агентів та інститутів соціалізації, що формують, спрямовують, стимулюють чи обмежують формування особистості.

Агенти соціалізації - це люди, котрі відповідають за засвоєння культурних норм і соціальних ролей.

Інститути соціалізації - організації, що впливають на процес соціалізації та його організацію.

Агенти й інститути соціалізації виконують важливі функції, а саме:

* навчання культурним нормам і зразкам поведінки;

* контроль затим, як міцно, правильно та глибоко засвоєно соціальні норми й ролі.

Процес соціалізації відбувається в первинних і вторинних групах.

Більшість дослідників вважають, що визначальне значення має первинна соціалізація, яку здійснює сім'я. Сім'я виконує функцію посередника між дитиною та іншими соціальними системами. Рівень відповідності родинних і загальних цінностей, що пропонуються дитині для засвоєння, може бути різним. У зв'язку з тим, що сім'я деякий час є єдиним джерелом інформації про систему цінностей, що панує в суспільстві, вона й формує модель поведінки характеру, адаптації чи інтеграції індивіда в суспільство. В основі соціалізації лежить процес засвоєння рольової поведінки, який значною мірою залежить від якості рольової поведінки рідних.

До соціалізації у вторинних групах індивід підходить зі сформованою самосвідомістю (ієрархією цінностей, зразками поведінки, уявленнями про суспільство тощо). У цей час індивід стає членом різних соціальних груп, змінюється характер його взаємодії з цими групами.

Первинна соціалізація - це сфера міжособистісних відносин, вторинна - сфера соціальних відносин.

Соціалізація співвідносна з життєвими циклами. Життєві цикли пов'язані: із зміною соціальних ролей, з набуттям нового статусу, із відмовою від попередніх звичок, оточення, дружніх зв'язків, зі зміною способу життя.

Починаючи новий життєвий етап, людина змушена перевчатися. Це процес, який складається з двох етапів, безпосередньо пов'язаних між собою, - десоціалізації та ресоціалі-зації.

Етапи соціалізації.

У дитячому віці рання соціалізація індивіда, як правило, відбувається плавно, без різких змін, але при вступі у доросле життя і в процесі дорослої, або так званої продовженої соціалізації виділяють такі етапи, як:

Десоціалізація -- втрата старих ролей, цінностей, норм і правил поведінки.

Ресоцалізація -- вивчення нових ролей, цінностей, норм і правил поведінки.

Іноді людина потрапляє в такі екстремальні умови (тюрма, спецлікарня), у яких десоціалізація заходить настільки далеко, що доводиться говорити про руйнування основ особистості.

Ірвінг Гофман, досліджуючи виправні заклади тюремного типу в СІЛА, виділив такі ознаки ресоціалізації в екстремальних умовах:

· ізоляція від зовнішнього світу (стіни, грати, спецперепустки тощо);

· постійне спілкування з тими самими людьми;

· втрата попередньої ідентифікації, яка відбувається через ритуал перевдягання у спецформу;

· перейменування, зміна колишнього імені на "номер" і отримання статусу: солдат, монах, в'язень, хворий;

· відвикання від старих звичок, цінностей, норм, і -- звикання до інших,

· зміна обстановки на нову, знеособлену;

· втрата свободи дій.

Однак навіть тоді, коли людина не потрапляє в екстремальні умови, втрата старих ролей, цінностей, норм і правил поведінки та засвоєння нових -- завжди є складним процесом. Під час продовженої соціалізації виділяють певні кризові точки, коли відбувається своєрідний "перелом" у житті людини. Коли виникає така гостра проблемна ситуація, що старі механізми вирішення проблеми вже не діють, а нові -- ще не готові, не освоєні належним чином. Зазвичай, люди у такій ситуації відчувають розгубленість і тривогу: звичний спосіб життя порушено, а яким буде новий -- ще невідомо. У кожного можуть бути свої кризові ситуації: одруження, зміна місця роботи, призов в армію. Проте, у житті більшості людей в процесі продовженої соціалізації виділяють три основні кризові моменти:

16--17 років. Закінчення школи і підготовка до вступу у вищий навчальний заклад або пошук роботи. Зробити свій вибір дуже складно, катастрофічно не вистачає знань, життєвого досвіду.

Криза середини життя (приблизно 45 років). Людина оглядається на пройдений шлях і оцінює його. Людина зіставляє ідеальну траєкторію свого життя із реальною. Чим більша розбіжність -- тим більше невдоволення власним життям. Ще можна змінити спосіб життя, професію, але психологічно зробити це вкрай важко.

Завершення трудової кар'єри і вихід на пенсію. З виходом на пенсію різко змінюється стиль життя людини, соціальний статус, становище у суспільстві.

2. Агенти та інститути соціалізації

Агенти соціалізації -- конкретні люди, які навчають людину культурним нормам і допомагають засвоювати соціальні ролі.

Агенти первинної соціалізації -- люди, які складають найближче оточення особи (батьки, родичі, друзі). Вони виконують багато функцій (батько -- вихователь, друг, опікун, учитель тощо), їхні функції взаємозамінні (скажімо, батько за певних умов може взяти на себе виконання функцій матері щодо дитини). Разом із тим, кожен агент дає індивіду в процесі соціалізації саме те, що він може дати. Наприклад, батьки можуть дитині замінити друзів, але вони не зможуть навчити її того, що вона вчиться у своїх друзів: битися, хитрувати, порушувати певні соціальні норми, бути лідером у групі, поводитися з ровесниками.

Агенти вторинної соціалізації -- представники адміністрації школи, вищого навчального закладу, армії, підприємства, партій, засобів масової інформації та ін. Контакти з цими агентами є коротшими, а їхній вплив, як правило слабший, ніж в агентів первинної соціалізації. Кожен із них виковує не більше однієї-двох функцій. їхні функції спеціалізовані, а тому не можуть бути взаємозамінними (наприклад, функції міліціонера і священика). Особливістю цих агентів є те, що вони, як правило, отримують грошову винагороду за виконання своїх функцій.

Інститути соціалізації -- установи, які впливають на процес соціалізації, спрямовують його. Вони розвивають особистість, розширюють її знання про світ, її розуміння того, якою є бажана і небажана соціальна поведінка.

Інститути первинної соціалізації -- сім'я, компанія друзів, може бути колектив однокласників, чи одногрупників.

Сім'я формує найперші і найміцніші суспільні зв'язки. У сім'ї людина починає володіти мовою, засвоює головні елементи культури. Сім'я формує ідентичність людини в категоріях статі, раси, нації, релігії, певної соціальної страти.

Психологи вважають, що 20% майбутнього свого інтелекту людина набуває до кінця першого року життя, 50% -- до чотирьох років, 80% -- до 8 років, а 92% -- до 13 років. Припускають, що вже в цьому віці можна з достатньо високим ступенем ймовірності передбачити як сферу, так і "стелю" майбутніх можливих досягнень індивіда.

Якщо повернутися до нашого прикладу з "дівчинкою-вовчицею", то очевидно, що перетворити її на людину не вдалося саме тому, що у ранньому дитинстві відбулася "соціалізація" Камали у зграї вовків. Активно спілкуючись з членами зграї, дівчинка набула достатньо завершену (а тому стійку) психіку вовка.

Компанія друзів, на відміну від родини, складається з індивідів однакового віку й однакового суспільного статусу. Якщо суспільний статус у сім'ї особа набуває автоматично, то у групі ровесників його треба заробити. Особливістю соціалізації в компанії друзів є те, що процес соціалізації тут відбувається без будь-якого плану, на відміну від сім'ї і школи, де соціалізація особи відбувається за певним планом. Компанія друзів виконує функцію послаблення зв'язків дитини з сім'єю. Вона пропонує дитині додаткові моделі поведінки норми і цінності, іноді альтернативні щодо тих, які пропонує сім'я.

Інститути вторинної соціалізації -- армія, суд, церква, засоби ма...