Розвиток програм підготовки соціальних працівників у США
РОЗВИТОК ПРОГРАМ ПІДГОТОВКИ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ У СШАСоціальна робота як вид професійної допомоги окремій особистості, сім’ї чи групі осіб з метою забезпечення належного соціального, матеріального та культурного рівня життя, стала однією із основних складових суспільного життя і соціальної практики XX століття. У всьому світі утвердився погляд на соціальну роботу, як на “організацію особистісної служби допомоги людям” (Ш.Рамон, Т.Шанін), завданням якої є полегшити їх життя в умовах особистої та сімейної кризи, а також, по можливості, кардинально вирішити їх проблеми, навчити їх самостійно справлятися з ними. Представники цієї професії - соціальні працівники застосовують свої знання і вміння для соціальної допомоги індивідам, сім’ям, групам, організаціям, громадам, соціуму загалом. Вони допомагають людям підвищувати здатність вирішувати проблеми, створюють необхідні для цього ресурси, забезпечують взаємодію між людьми, або між людиною та її оточенням, підвищують відповідальність організацій за людину, впливають на соціальну політику. В силу особливостей історичного розвитку соціальна робота в Україні, як наука і як вид професійної діяльності, перебуває на етапі становлення. Тому сьогодні одним із пріоритетних завдань у цій сфері є створення власної цілісної системи підготовки кадрів для соціальної роботи. Ефективно вирішити це завдання неможливо без врахування досвіду, набутого іншими країнами. Особливо вагомим у цьому аспекті є досвід соціальної освіти США, який нагромаджений у цій країні протягом столітнього періоду її розвитку. Проблема підготовки фахівців, здатних займатись професійним наданням соціальної допомоги, виникла як об’єктивна вимога. Депресії, численні проблеми окремих людей і груп вимагали наукового підходу до їх вирішення. Стало очевидно, що для поліпшення та удосконалення роботи соціальних служб на високому професійному рівні необхідні кваліфіковані спеціалісти.Волонтери, які започатковували соціальну роботу, нагромадили певний досвід практичної діяльності у благодійних організаціях, знали про конкретні соціальні потреби і розуміли як їх практично можна задовольнити в межах наявних засобів. Проте, вирішуючи складні, суперечливі завдання, вони відчули потребу в оволодінні систематичними науковими знаннями як необхідною теоретичною основою для здійснення практичної діяльності. Спеціально підготовлених працівників, здатних керувати діяльністю агентства та займатись безпосереднім наданням соціальної допомоги різним категоріям населення, потребували також різного роду соціальні заклади, такі як Товариства допомоги дітям, Асоціації допомоги біднякам, Товариства організації благодійності, Рух поселенців та інші, що з’являлись у великій кількості після Громадянської війни.Із 1865 року питання необхідності відкриття закладів для підготовки професійних працівників у сфері соціальної роботи почали активно обговорюватись на зібраннях Американської асоціації соціальної науки, перейменованої пізніше в Національну конференцію із соціального добробуту.Вже на початку 1870-х років значна кількість університетів пропонували як окремі так і цілі серії лекцій, присвячені соціальним проблемам, історії реформ та філантропії. Значний внесок у справу організації соціальної освіти зробили Товариства організації благодійності, які протягом 1890-х років на базі своїх агентств систематично організовували для соціальних працівників теоретичні та практичні заняття.Перша шеститижнева літня програма навчання, яка мала назву Школа філантропії, була заснована Нью-Йоркським Благодійним товариством у 1898 році. На навчання приймали випускників вищих навчальних закладів за рекомендацією їх викладачів, а також тих, хто мав досвід роботи у сфері благодійної діяльності.У 1904 році Школа філантропії запропонувала однорічний курс по підготовці соціальних працівників, здатних працювати як [2]:фінансовs секретарs для приватних власників; виконавчs секретарями освітніх та благодійних товариств; керівники та асистенти поселень, соціальних установ, церков, відділень соціального забезпечення на промислових та торгових підприємствах; працівники відділень та комітетів благодійних організацій; “доброзичливі відвідувачі” та волонтерами; здійснювати експертну оцінку ситуації клієнта; досліджувати соціальні умови середовища, інспектувати трущоби та фабрики. У 1904 році студенти могли обирати з поміж 41 навчальних курсів, згрупованих у наступні групи [2]:-дослідження поля (соціальна робота, соціальні реформи, промислові причини бідності, фінансування);-роль держави;-расовіі, етнічні, культурні відмінності населення;-соціальна робота у сфері здоров’я, на промисловості, із засудженими та ін.;-соціальна робота з сім’ями на дому;-агентства допомоги дітям.Школа не мала погодженого, послідовного навчального плану, так само як не існувало цілісної інтегрованої програми навчання. Більшість курсів являли собою серію лекцій на одну тему, кожна з яких читалась іншим викладачем, соціальним активістом чи практиком, залежно від сфери їх спеціалізації. Незабаром освітні програми із соціальної роботи почали пропонувати коледжі та університети по всій країні. Серед перших навчальних закладів, які здійснювали підготовку соціальних працівників, були Школа цивільного права та філантропії у Чикаго, Школа практичної підготовки працівників для благодійних організацій університету Сент Луїс, Бостонська школа соціальних працівників та інші. Перші школи соціальної роботи були тісно пов’язані із соціальними агентствами, на базі яких фактично проходив процес підготовки майбутніх соціальних працівників, особливо формування в них вмінь і навичок практичної діяльності.Така надмірна концентрація уваги на практичній підготовці, на думку частини представників навчальних закладів, не надавала можливостей для розвитку професії, прирівнюючи її фактично до ремесла. Ця точка зору, неприйнятна на той час для багатьох, дала привід для дискусій серед організаторів справи освіти працівників соціальної сфери щодо її статусу. Одні наполягали на необхідності включення програм підготовки соціальних працівників у систему вищої освіти. Свою позицію вони аргументували тим, що на відміну від більш простих видів діяльності, якими можна оволодіти безпосередньо на робочому місці під керівництвом досвідченого наставника, характер професійної компетентності соціальних працівників передбачає тривалий процес засвоєння досить значного об’єму інформації теоретичного характеру та розвиток здатності мислити самостійно.Інші виступали за створення шкіл соціальної роботи, незалежних від системи вищої освіти. Відстоюючи свою позицію, вони стверджували, що зміст багатьох наукових дисциплін може підірвати віру соціальних працівників у безкорисливість і благодійність, яка становить ціннісну основу професійної діяльності. Проте, розвиток суспільства сприяв ускладненню умов функціонування соціальної роботи; соціальним працівникам для ефективного виконання професійних завдань необхідно було оволодіти широким спектром знань і складних вмінь. Це спричинило необхідність підготовки працівників соціального профілю у системі вищої освіти, традиційно – університетської.У 1919 році у США та Канаді діяло вже 17 шкіл соціальної роботи, які входили у систему університетської освіти. З метою розробки єдиних стандартів підготовки та професійного навчання вони об’єднались в Асоціацію підготовчих шкіл для професійної соціальної роботи. У 1927 році ця організація була перейменована в Американську асоціацію шкіл соціальної роботи, яка стала першим акредитаційним органом в системі освіти соціальних працівників у США. В результаті діяльності Асоціації були розроблені навчальні плани для регулярних курсів навчання, для відповідальних працівників адміністрації і для курсів, які створювались при університетах. У 1930 році в США існувало вже 34 школи соціальної роботи, які діяли при університетах і пропонували однорічну програму підготовки, розроблену Асоціацією шкіл соціальної роботи [3]. Ця програма пі...
Другие файлы:
Аналіз соціальних програм по соціальному захисту населення
Сутність програмного регулювання соціальної сфери. Класифікація державних соціальних програм та методологія їх розробки. Загальні підходи до оцінки еф...
Соціальна політика та соціальні програми
Програмування як інструмент реалізації соціальної політики, класифікація соціальних програм. Методичні підходи до оцінювання ефективності соціальних п...
Зарубіжний досвід підготовки соціальних педагогів
Соціальна робота як професія. Права й функціональні обов’язки соціального працівника. Поняття та сутність соціальної роботи. Професійні якості та повн...
Удосконалення форм і методів підготовки кваліфікованих працівників в умовах становлення ринкової економіки
Система професійної підготовки працівників Україні в умовах ринкової економіки. Покращення фінансування освіти та професійної підготовки. Організація...
Системний підхід до планування підготовки кваліфікованих працівників
Умови створення системи неперервної освіти інженерно-педагогічних кадрів. Системний аналіз планування підготовки кваліфікованих працівників. Прогноз я...
