Право спільної власності подружжя

Актуальність теми. В 2002 році був прийнятий новий Сімейний Кодекс України (надалі СК). Це визначило не тільки зміну в змісті більшості сімейно-правових інститутів, але і в самому методі регулювання сімейних відносин: імперативні норми тепер поєднуються з нормами диспозитивними, допускаючими різні варіанти юридично значущої поведінки учасників сімейних правовідносин.

Зміст СК в цілому не тільки зберіг історичну спадкоємність в регулюванні сімейно-шлюбних відносин із законодавством колишнього Союзу РСР, але і набув нових для українського законодавства інститути і норми: шлюбний договір, угода про сплату аліментів, права дітей в сім'ї, приймальна сім'я і ін.

Необхідно відзначити, що найважливішу частину майнових відносин подружжя утворюють відносини сімейної власності, які включають спільну подружню власність, власність подружжя, власність інших членів сім'ї (дітей, батьків).

Не дивлячись на те, що СК увібрав в себе досвід, накопичений в правовому регулюванні відносин подружньої власності за роки радянської влади, і передбачив гнучкий механізм її пристосування до змінних потреб сім'ї (шлюбний договір), правове регулювання відносин сімейної і перш за все подружньої власності його, не можна вважати завершеним.

В числі проблематики регулювання майнових відносин подружжя, наприклад, необхідно відзначити дію двох галузевих правових систем - сімейного і цивільного права. Питання про співвідношення між ними - це важлива практична проблема, визначальна ефективність, як інституту подружньої власності, так і суміжних з ним інститутів цивільного права.