Григорій Савич Сковорода – видатній просвітитель і поет, філософ і мислитель, яким пишається Україна вже декілька століть.

Народився Григорій Сковорода у селі Чорнухи Лубенського полку, що на Полтавщині, в козацькій родині. В дитинстві хлопчик полюбляв грати на сопилці, мав чудовий голос, тому він вчив нотну грамоту та співав у церковному хорі. У 16 років Гриць поступив до Києво-Могилянської академії, де з перервами, але наполегливо навчався та став одним з самих найуспішніших учнів. В 1742 році його запросили до Петербурга, де він співав у придворній хоровій капелі. Наступні декілька років він присвятив мандруванням – побував у Польші, Словаччині, Угорщіні, Італії, відвідував лекції у відомих університетах та працював у бібліотеках.

В 1753 році Григорій Сковорода повернувся до України, де розпочав педагогічну діяльність у Переяславському колегіумі. Він створив підручник з етики, оскільки до цього часу його взагалі не існувало. Григорій Савич був незвичайним вчителем, його полюбляли студенти за нетрадиційні методи навчання, але керівництво пізніше заборонило підготовлений ним курс. Далі Сковорода викладав у Харківському колегіумі, перекладав Плутарха, писав твори: трактат «Вхідні двері до християнської доброчинності», збірку прозових байок «Байки харківські», «Сад божественних пісень», «Симфонія, названа книга Асхань, про пізнання самого себе» та багато інших.

Останні роки свого життя Григорій Сковорода мандрував по містах і селах України, поширюючи серед населення свої думки та ідеї: рівність між людьми та їх права, значення самопізнання, гармонія та краса природи, життя за совістю.

Помер видатний український філософ 29 жовтня 1794 року в селі Іванівка, заповівши написати на його могилі «Світ ловив мене, але не впіймав», щоб ще раз виразити своє засудження недоліків світу.