Алчевськ, як поняття загальне
Недавні морози дали українцям та українській владі черговий суворий урок, який має бути, нарешті, засвоєний. Не витримала ціла система опалення міста з населенням близько 120 тисяч.
Більша частина мешканців, включно з дітьми і старими, була віддана на поталу двадцяти-тридцятиградусній холоднечі. Чи була ця катастрофа несподіваною?
Можливо, якщо говорити про конкретне місто. Не дуже, якщо мати на увазі міста України взагалі. Мережі тепло-, водоподопостачання, каналізації – це складні технічні системи, що потребують обслуговування.
Трубопроводи, перебуваючи в землі, під впливом агресивних середовищ поступово іржавіють, руйнуються і потребують ремонтів, періодичних замін труб, запірної арматури та інших елементів. А для цього необхідні кошти.
Утримання мереж відбувається за рахунок плати, отриманої від споживачів за всі надані послуги. При цьому тарифи на послуги мають відповідати витратам на їх надання, включно з часткою на амортизацію систем.
За цих умов мережі утримуються в належному стані і катастрофи, подібні алчевській, стають маловірогідними. Що ж відбувається насправді?
Протягом останніх років п’ятнадцяти в комунальному господарстві міст існує криза неплатежів, і, крім того, тарифи на комунальні послуги залишаються значно меншими за економічно обґрунтовані.
Значна частина населення, а особливо чомусь на Донбасі, припинила платити за послуги, посилаючись на недостатні доходи.
Протягом тривалого часу отримані платежі за надані послуги в більшості міст не перевищували 25% від суми виставлених рахунків, а в деяких містах Донбасу (як пріснопам’ятний Суходольськ) навіть 10%.
Держава теж не дуже дисципліновано компенсувала підприємствам витрати на послуги отримувачам субсидій.
Органи влади національного рівня (парламент, уряд, президент) постійно втручалися в тарифну політику міст та комунальних підприємств, забороняючи їм приводити тарифи на тепло, воду, каналізацію у відповідність з економічними реаліями.
Можна згадати й різні спроби Києва списати комунальні борги населення, жодним чином не компенсуючи цих втрат комунальникам.
Таким чином, комунальники, обслуговуючи мережі, тривалий час оперували коштами, в декілька разів меншими за необхідні.
Відповідно в стільки ж разів меншими за необхідні були й обсяги виконаних ними робіт, що не могло не відображатися на стані мереж.
Протягом всього цього часу останні неухильно руйнувалися. Грізні катастрофи ставали все більш невідворотними..
Перший серйозний дзвінок пролунав у червні 2003 року. У вже згаданому Суходольську, що на Луганщині, вкрай диряві труби водогону засмоктали фекалії з сусідніх так само дирявих труб каналізації і в місті спалахнула масова епідемія гепатиту.
Виявилося, що тамтешній водогін вже зовсім непридатний до експлуатації і необхідні величезні капітальні вкладення для його відновлення.
До Суходольська виїхав тодішній прем’єр-міністр Янукович. Уряд виділив мільйони гривень для відновлення зруйнованої інфраструктури.
Але необхідних висновків і справді ефективних заходів для обмеження руйнації комунальних мереж у містах України зроблено не було.